Читать онлайн книгу "Обережно зі своїми бажаннями"

Обережно зi своiми бажаннями
Джеффрi Арчер


БестХронiки Клiфтона #4
Себастьян мiцно вчепився в кермо маленького «ем-джi». Вантажiвка позаду вдарила його у заднiй бампер i пiдштовхнула малолiтражку вперед, вiдправивши високо в небо номерний знак. Себастьян намагався вiдiрватися ще на кiлька футiв, але не мiг iхати швидше, не наiхавши на вантажiвку попереду, затиснутий мiж ними, як у лещатах.

За кiлька секунд машину знову штовхнуло вперед, i вантажiвка втелющилася в задню частину кузова «ем-джi», зi значно бiльшою силою штовхаючи ii до вантажiвки попереду. А вже коли задня вантажiвка вдарила iх утрете, запитання Бруно: «Ти впевнений, що приймаеш правильне рiшення?» закарбувалося в головi Себастьяна. Вiн поглянув на свого товариша, котрий аж побiлiв вiд переляку й сидiв, обома руками вчепившись у панель приладiв.





Джеффрi Арчер

Обережно зi своiми бажаннями



© 2014 by Jeffrey Archer

© Є. М. Тарнавський, переклад украiнською, 2020

© М. С. Мендор, художне оформлення, 2020

© Видавництво «Фолiо», марка серii, 2019


* * *








Гвiнет присвячую.

Велика подяка за безцiннi поради та допомогу Саймону Бейнбриджу, Елеонорi Драйден, професору i королiвському академiку Кену Говарду, Кормаку Кiнселлi, Нацiональному музею залiзницi, Браяну Органу, Елiсон Принс, Мерi Робертс, доктору Нiку Робiнсу, Сю Уеямi, Сьюзен Вотт i Пiтеру Воттсу







Пролог


Себастьян мiцно вчепився в кермо маленького «ем-джi». Вантажiвка позаду вдарила його у заднiй бампер i пiдштовхнула малолiтражку вперед, вiдправивши високо в небо номерний знак. Себастьян намагався вiдiрватися ще на кiлька футiв, але не мiг iхати швидше, не наiхавши на вантажiвку попереду, затиснутий мiж ними, як у лещатах.

За кiлька секунд машину знову штовхнуло вперед, i вантажiвка втелющилася в задню частину кузова «ем-джi», зi значно бiльшою силою штовхаючи ii до вантажiвки попереду. А вже коли задня вантажiвка вдарила iх утрете, запитання Бруно: «Ти впевнений, що приймаеш правильне рiшення?» закарбувалося в головi Себастьяна. Вiн поглянув на свого товариша, котрий аж побiлiв вiд переляку й сидiв, обома руками вчепившись у панель приладiв.

– Вони хочуть нас убити! – заволав вiн. – Заради Бога, Себе, зроби щось!

Себастьян безпорадно поглянув на зустрiчну смугу руху i побачив щiльний потiк автiвок, якi рухалися на пiвдень.

Коли вантажiвка попереду почала гальмувати, вiн уже знав напевне: якщо в них е хоча б якась надiя вижити, треба якнайшвидше прийняти рiшення i дiяти мерщiй. Хлопець поглянув на iнший бiк дороги, вiдчайдушно шукаючи прогалин у русi. Коли вантажiвка позаду вдарила його вчетверте, Себастьян чiтко усвiдомив, що йому не залишили iншого вибору.

Вiн рiзко викрутив кермо праворуч, проскочив розподiльчий газон i рвонув на зустрiчну смугу. Щосили натиснув ногою на акселератор i почав молитися, щоб дiстатися безпечних широких вiдкритих ланiв, що тяглися обабiч дороги, до того, як станеться зiткнення.

Фургон та автiвка вiдчайдушно заскрипiли гальмами та вдалися до маневру, щоб уникнути зiткнення з маленьким «ем-джi», коли той раптом перетнув дорогу просто перед ними. Тiльки на мить Себастьян повiрив, що зiткнення вдалося уникнути, аж тут побачив дерево перед собою. Вiн зняв ногу з акселератора, крутонув кермо лiворуч, але було вже запiзно. Останне, що почув Себастьян, був панiчний лемент Бруно.




Гаррi й Емма. 1957—1958



1

Гаррi Клiфтона розбудив телефонний дзвiнок. Вiн iще не вiдiйшов вiд дрiмоти, але нiяк не мiг згадати, що ж йому снилося. Можливо, наполегливий металевий дзенькiт був лише частиною його сну. Гаррi неохоче перевернувся набiк i глипнув на маленькi, вкритi фосфором стрiлки годинника бiля лiжка – шоста сорок три. Чоловiк усмiхнувся. Лише одна людина могла телефонувати йому такоi ранньоi години. Вiн пiдняв слухавку i пробурмотiв надмiру сонним голосом:

– Доброго ранку, люба.

Не почувши вiдповiдi, Гаррi вирiшив уже покласти слухавку, аж тут почув ридання.

– Це ти, Еммо?

– Я… – пролунало у вiдповiдь.

– Що сталося? – заспокiйливо запитав Гаррi.

– Себастьян загинув.

Вiн вiдповiв не одразу, бо не мiг повiрити, що вже не спить.

– Як це? – нарештi промовив вiн. – Я ж лише вчора розмовляв iз ним.

– Вiн загинув сьогоднi вранцi… – Емма ковтала слова.

Гаррi застиг сидячи, нарештi остаточно прокинувшись.

– Автомобiльна аварiя, – пояснила Емма мiж риданнями.

Вiн намагався залишатися спокiйним, очiкуючи подробиць того, що сталося.

– Вони iхали разом до Кембриджа.

– Вони? – повторив чоловiк.

– Себастьян iз Бруно.

– Бруно живий?

– Атож. Але вiн у лiкарнi в Герлоу, проте там не впевненi, чи зможе вiн пережити цю нiч.

Гаррi вiдкинув ковдру i поставив ноги на килим. Вiн замерзав i його нудило.

– Я негайно ж хапаю таксi до летовища i сiдаю на перший же рейс до Лондона.

– А я iду до лiкарнi, – повiдомила Емма.

Вона бiльше нiчого не додала, i Гаррi на мить замислився, чи вона ще на зв’язку. Вiдтак почув ii шепотiння:

– Їм потрiбен хтось, щоб упiзнати тiло.


***

Емма поклала слухавку, але минув ще якийсь час, поки вона змогла зiбрати достатньо сил, аби пiдвестися. Нарештi жiнка таки перетнула кiмнату, чiпляючись за меблi, як моряк пiд час шторму. Вiдчинила дверi вiтальнi, щоб виявити Мерсдена, котрий стояв у коридорi, схиливши голову. Вона зроду не бачила, щоб iхнiй старий слуга демонстрував хоча б найменшу емоцiю у присутностi членiв сiм’i, i заледве впiзнала знiчену постать, яка схопилася за полицю коминка; звичну маску спокою змiнила жорстока реальнiсть смертi.

– Мейбл зiбрала для вас валiзку, мадам, – затнувся вiн, – i якщо дозволите, я вiдвезу вас до шпиталю.

– Дякую, Мерсдене, що ви нам спiвчуваете, – зронила Емма, коли слуга вiдчинив перед нею вхiднi дверi.

Мерсден пiдтримав ii за лiкоть, коли вони спускалися сходами до автiвки; це вперше вiн торкнувся своеi господинi. Вiдчинив дверцята, жiнка насилу залiзла досередини i пiрнула в шкiряний салон, нiби якась стара бабуся. Мерсден запустив двигун, перевiв важiль перемикання швидкостей на першу передачу i рушив у довгу дорогу вiд Садиби до лiкарнi iменi принцеси Александри у Харлоу.

Емма раптом збагнула, що не згадала про брата та сестру, щоб повiдомити iм про те, що сталося. Вона зателефонуе Грейс i Джайлзу сьогоднi ввечерi, коли вони швидше за все будуть самi. Це не те, чим вона хотiла б подiлитися, коли поруч можуть виявитися незнайомцi. Раптом жiнка вiдчула пронизливий бiль у животi, нiби ii вкололи. Хто ж скаже Джессiцi, що вона бiльше нiколи не побачить брата? Чи буде вона й надалi такою ж веселою дiвчинкою, яка метушилася навколо Себа, немов слухняне цуценя, махаючи хвостиком iз нестримним обожненням? Джессiка не повинна почути цю новину з чужих вуст, а це означало, що Еммi доведеться повернутися до Садиби якнайшвидше.

Мерсден заiхав на майданчик мiсцевого гаража, де зазвичай заправлявся вдень по п’ятницях. Коли працiвник бензоколонки помiтив панi Клiфтон на задньому сидiннi зеленого «остiна A30», вiн торкнувся козирка кашкета. Вона його не впiзнала, i хлопець задумався, що ж зробив не так. Вiн наповнив бак, а потiм пiдняв капот, аби перевiрити мастило. Як тiльки зсунув кашкет назад iз потилицi, знову торкнувся до козирка, але Мерсден вiд’iхав мовчки, навiть не залишивши шiсть пенсiв на чай, як зазвичай.

«Що в них трапилося?» – дивувався молодик, коли машина зникла з огляду.

Як тiльки вони повернулися на автостраду, Емма намагалася згадати точнi слова, якi промовив викладач коледжу Пiтергауса, коли повiдомляв iй новини: «Менi шкода, що змушений це казати, панi Клiфтон, але ваш син загинув в автокатастрофi». Складалося враження, що пан Педжетт знав дуже мало, але вiн пояснив, що був лише вiсником.

Щораз бiльше запитань виникало в головi Емми. Чому ii син iхав до Кембриджа автiвкою, якщо вона купила йому квиток на потяг лише за кiлька днiв до цього? Хто був за кермом, Себастьян чи Бруно? Вони iхали занадто швидко? Може, луснула шина? Чи був причетний до дорожньо-транспортноi пригоди якийсь iнший автомобiль? Стiльки запитань, але вона сумнiвалася, чи хтось знае вiдповiдi на них.

За кiлька хвилин пiсля дзвiнка викладача перетелефонувала полiцiя, щоб поцiкавитись, чи зможе пан Клiфтон навiдатися до лiкарнi, щоб упiзнати тiло. Емма пояснила, що ii чоловiк зараз у Нью-Йорку, в книжковому турне. Вона, можливо, не погодилася б зайняти його мiсце, якби усвiдомила, що той повернеться до Англii аж наступного дня. Дякувати Богу, що вiн вирушив лiтаком i йому не доведеться стирчати на палубi корабля п’ять днiв, перетинаючи Атлантику та сумуючи на самотi.

Коли Мерсден iхав незнайомими мiстечками – Чiппенгемом, Ньюберi, Слоу, – Емма не раз згадувала дона Педро Мартiнеса. Чи може статися, що вiн намагався помститися за подii у Саутгемптонi, якi сталися лише кiлька тижнiв тому? Але якщо його супутником у машинi був Бруно, син Мартiнеса, то це не мало сенсу. Думки Емми повернулися до Себастьяна, коли Мерсден покинув Грейт-Вест-роуд i повернув на пiвнiч у напрямку автостради А1; цю дорогу Себастьян проiхав лише кiлька годин тому. Колись Емма читала, що в часи особистоi трагедii всi хотiли б повернути стрiлки годинника назад. І вона теж не була винятком.

Мандрiвка минула швидко, позаяк усi думки були про Себастьяна. Вона згадувала, як той народився, коли Гаррi опинився у в’язницi на iншому боцi свiту, його першi кроки у вiсiм мiсяцiв i чотири днi, його перше слово «ще» i його перший день у школi, коли вiн вистрибнув iз автомобiля ще до того, як Гаррi встиг натиснути на гальма, i пiзнiше в абатствi Бiчкрофт, коли Себа хотiв вигнати директор, але помилував, коли той виграв стипендiю в Кембриджi. Стiльки надiй i сподiвань – i враз усе стало iсторiею. І, нарештi, ii жахлива помилка, коли вона дозволила секретаревi Кабiнету Мiнiстрiв переконати ii дозволити залучити Себа до планiв уряду притягнути до вiдповiдальностi дона Педро Мартiнеса. Якби вона вiдмовилася вiд прохання сера Алана Редмейна, ii единий син лишився б живим. Якби, якби…

Коли вони доiхали до околиць Харлоу, Емма визирнула у бiчне вiконце, щоб побачити табличку, яка скерувала iх до шпиталю принцеси Александри. Вона намагалася сконцентруватися на тому, що ii чекае. За кiлька хвилин Мерсден проiхав кованi ворота, якi так i не зачинилися перед тим, коли вони пiд’iхали до головного входу лiкарнi. Емма вийшла з машини i рушила у бiк вхiдних дверей, поки Мерсден шукав, де припаркуватися.

В реестратурi вона назвалася, i бадьору посмiшку на обличчi дiвчини змiнив вираз спiвчуття.

– Не будете такi ласкавi хвильку зачекати, панi Клiфтон? – запропонувала вона, пiдiймаючи слухавку телефону. – Я повiдомлю пана Овена, що ви тут.

– Пана Овена?

– Вiн був черговим лiкарем, коли вашого сина привезли сьогоднi вранцi.

Емма кивнула й узялася мiряти кроками коридор, думки метушилися, викликаючи безладнi спогади. Хто, чому, коли… Вона зупинилася лише тодi, коли пiдiйшла медсестра у бiлоснiжному халатi з накрохмаленим комiрцем:

– Ви панi Клiфтон?

Емма ствердно кивнула.

– Будь ласка, йдiть зi мною.

Медсестра мовчки повела Емму зеленим коридором. А що мiг би хтось iз них сказати?

Вони зупинилися бiля дверей, на яких було написано «Пан Вiльям Овен, член Королiвського медичного коледжу». Медсестра постукала, вiдчинила дверi й вiдiйшла убiк, щоб дати змогу Еммi увiйти.

Високий худий голомозий чоловiк iз скорботним поглядом службовця похоронного бюро пiдвiвся з-за столу. Емма замислилася, чи це обличчя хоч iнодi посмiхаеться.

– Доброго дня, панi Клiфтон, – привiтався чоловiк, перш нiж запропонувати гостi единий зручний фотель у кiмнатi. – Менi дуже шкода, що нам довелося зустрiтися за таких сумних обставин, – додав вiн.

Еммi стало шкода бiдолахи. Скiльки разiв на день йому доводилося виголошувати тi самi слова? Судячи з виразу його обличчя, з кожним разом йому легше не стае.

– Боюся, що доведеться заповнити цiлу купу документiв, на жаль, коронеру знадобиться формальна iдентифiкацiя, перш нiж ми зможемо до цього повернутися.

Емма схилила голову й заплакала, шкодуючи, що не пристала на пропозицiю Гаррi самому вiдбути цю нестерпну процедуру. Пан Овен вискочив з-за столу, зiгнувся бiля неi та зi спiвчуттям промовив:

– Менi дуже шкода, панi Клiфтон.


***

Гарольд Гiнзбург не мiг би бути iще уважнiшим i делiкатнiшим.

Вiн забронював Гаррi квиток на перший рейс до Лондона у першому класi. «Принаймнi йому буде комфортно», – подумав видавець, хоча й сумнiвався, що нещасний батько зможе заснути. Вiн вирiшив, що зараз не час повiдомляти письменниковi гарну новину, тож просто попросив Гаррi передати Еммi своi щирi спiвчуття.

Коли через сорок хвилин Гаррi вийшов iз готелю «П’ер», то побачив водiя Гарольда, котрий чекав на тротуарi, щоб вiдвезти його в аеропорт «Айдлвайд». Гаррi зайняв задне сидiння лiмузина, позаяк не мав бажання нi з ким спiлкуватися. Інстинктивно його думки повернулися до Емми i того, що iй доведеться пережити. Чоловiковi не сподобалася iдея, щоб вона сама поiхала на упiзнання тiла сина. Можливо, працiвники лiкарнi запропонують iй зачекати, поки повернеться вiн.

Гаррi навiть не зауважив, як опинився серед пасажирiв першого класу, котрi перетинали Атлантику, адже мiг думати лише про свого сина i як той iз нетерпiнням очiкував початку навчання у Кембриджi. А пiсля цього… вiн припускав, що завдяки природному дару Себа до мов вiн захоче влаштуватися у Мiнiстерство закордонних справ, стати перекладачем або, можливо, навiть викладати, або…

Пiсля того як «Комета» злетiла, Гаррi вiдмовився вiд келиха шампанського, який запропонувала усмiхнена стюардеса, але звiдки вона могла знати, що йому нема чого посмiхатися? Пасажир не пояснив, чому не iв i не пив. Пiд час вiйни, опинившись в запiллi, Гаррi навчився не спати навiть тридцять шiсть годин поспiль, виживаючи лише вiд адреналiну страху. Вiн знав, що не зможе заснути, поки востанне не побачить свого сина, i пiдозрював, що ще довго не спатиме пiсля цього – вiд вiдчаю.


***

Лiкар мовчки вiв Емму похмурим коридором, поки вони не зупинилися бiля герметично замкнених дверей зi словом «Морг» на дверях, виведеним вiдповiдними чорними лiтерами на матовiй склянiй шибi. Пан Овен штовхнув дверi й пропустив Емму вперед. Дверi зачинилися за нею зi звучним хлюпанням. Раптова змiна температури змусила жiнку затремтiти, i тодi ii погляд застиг на вiзку, що стояв посеред кiмнати. Пiд простирадлом виднiлися слабкi обриси тiла ii сина.

Санiтар у бiлому стояв на чолi вiзка й мовчав.

– Ви готовi, панi Клiфтон? – ласкаво запитав пан Овен.

– Так, – твердо сказала Емма, i ii нiгтi врiзалися в долонi.

Овен кивнув, i санiтар вiдкинув простирадло, щоб показати пошрамоване та поранене обличчя, яке Емма одразу ж упiзнала. Вона заголосила, упала на колiна й нестримно заридала.

Пана Овена i санiтара не здивувала ця передбачувана реакцiя матерi, яка кинула погляд на свого мертвого сина, але вони були шокованi, коли вона тихо зауважила:

– Це не Себастьян.


2

Коли таксi пiд’iхало до шпиталю, Гаррi зi здивуванням побачив Емму, котра стовбичила бiля входу, явно його чекаючи. Але ще бiльше здивувався, коли дружина побiгла до нього з виразом полегшення на обличчi.

– Себ живий! – вигукнула вона iще задовго до того, як дiсталася до свого чоловiка.

– Але ж ти менi казала… – почав було вiн, та жiнка обiйняла його.

– У полiцii помилилися. Вони вирiшили, що це власник автомобiля, котрий потрапив в аварiю, бо Себ мав бути на пасажирському сидiннi.

– То це Бруно був пасажиром? – тихо зронив Гаррi.

– Так, – пiдтвердила Емма, вiдчуваючи частку провини.

– Ти ж розумiеш, що це означае? – уточнив Гаррi, вiдпускаючи ii.

– Нi. А про що це ти?

– Полiцiя, мабуть, повiдомила Мартiнеса, що його син вижив, i лише потiм вiн дiзнався, що саме Бруно загинув, а не Себастьян.

Емма схилила голову.

– Бiдолашний чоловiк, – видихнула вона, коли подружжя заходило до лiкарнi.

– Якщо тiльки… – Гаррi не закiнчив речення. – А як Себ? – тихо поцiкавився вiн. – У якому вiн станi?

– Боюся, що в дуже кепському. Пан Овен сказав, що в його тiлi майже не залишилося цiлих кiсток. Схоже, його триматимуть у шпиталi ще кiлька мiсяцiв i решту свого життя вiн може провести в iнвалiдному вiзку.

– Просто будь вдячна, що вiн живий, – вiдреагував на це Гаррi, поклавши руку на плече дружини. – Менi дозволять його побачити?

– Авжеж, але лише на кiлька хвилин. І попереджаю, любий, вiн увесь у гiпсi й пов’язках, тож, можливо, ти навiть його не впiзнаеш.

Емма взяла чоловiка за руку й повела на перший поверх, де вони натрапили на жiнку, одягнену в темно-синю унiформу. Вона метушилася серед пацiентiв i спостерiгала за ними, одночасно вiддаючи накази персоналу.

– Я панi Паддiкомб, – назвалася вона й простягнула руку.

– Старша медсестра, – прошепотiла Емма.

Гаррi потиснув жiнцi руку:

– Вiтаю, панi завiдувачко.

Не кажучи бiльше нi слова, маленька жiночка завела iх до палати, в якiй стояли два акуратнi ряди лiжок. Панна Паддiкомб попливла далi, аж поки не зупинилася бiля пацiента у дальньому кiнцi палати. Вона вiдсунула завiсу навколо лiжка Себастьяна Артура Клiфтона i вiдiйшла. Гаррi поглянув на сина. Його лiву ногу тримав шкiв, а iнша, також укладена в гiпс, лежала на лiжку. Голова була забинтована, залишаючи вiдкритим едине око, що зосередилося на своiх батьках, але губи пацiента не ворушилися.

Коли Гаррi схилився, щоб поцiлувати сина в чоло, першi слова, якi промовив Себастьян, були:

– Як там Бруно?


***

– Прошу мене вибачити за те, що маю допитати вас обох пiсля того, що ви пережили, – розпочав головний iнспектор Майлз. – Я не став би цього робити, якби це не було вкрай необхiдно.

– І навiщо це потрiбно? – запитав Гаррi, знайомий iз способами детективiв отримувати iнформацiю.

– Я досi не впевнений, що те, що трапилося на шляху А1, було випадковiстю.

– Що ви маете на увазi? – Гаррi глянув детективу просто в очi.

– Я нiчого не стверджую, сер, але нашi фахiвцi провели ретельний огляд транспортного засобу, i вони стверджують, що одна-двi речi не збiгаються.

– Якi речi? – зацiкавилася Емма.

– Для початку, панi Клiфтон, – сказав Майлз, – ми не можемо розiбратися, чому ваш син перетнув роздiльну смугу, коли таким чином ризикував зiткнутися з зустрiчним транспортним засобом.

– Можливо, машина мала якусь механiчну несправнiсть? – запропонував версiю Гаррi.

– Такою була наша перша думка, – ствердно кивнув Майлз. – Але хоч автомобiль сильно пошкоджений, жодна з шин не луснула, привiд керма також неушкоджений, що майже неможливо за такоi дорожньо-транспортноi пригоди.

– Це навряд чи е доказом скоення злочину, – зауважив Гаррi.

– Нi, сер, – сказав Майлз, – i лише цього менi було б недостатньо, щоб просити коронера передати цю справу генеральному прокуроровi. Але один свiдок надав деякi достатньо тривожнi докази.

– Що такого вiн сказав?

– Вона, – зазирнув Майлз у свiй нотатник. – Панi Чаллiс повiдомила, що ii наздогнав «ем-джi» з вiдкритим верхом, який намагався обiгнати три вантажiвки, якi рухалися колоною по внутрiшнiй смузi, але несподiвано передня вантажiвка переiхала на зовнiшню смугу, хоча жодного iншого транспортного засобу попереду не було. Це означало, що водiю «ем-джi» довелося раптово гальмувати. Третя вантажiвка також перемiстилася на зовнiшню смугу, знову ж таки без видимих причин, тодi як середня вантажiвка пiдтримувала сталу швидкiсть, не залишаючи «ем-джi» жодного шансу обiгнати iх або переiхати на безпечну внутрiшню смугу. Панi Чаллiс запевняе, що три вантажiвки тримали «ем-джi» в облозi упродовж значного вiдтинку часу, – правив далi детектив, – поки його водiй нi сiло нi впало не перетнув роздiльну смугу просто перед автiвкою зустрiчного руху.

– Чи вдалося допитати когось iз трьох водiiв вантажiвок? – запитала Емма.

– Нi. Ми не змогли знайти жодного з них, панi Клiфтон. Однак не думайте, що ми не намагалися це зробити.

– Але те, що ви кажете, просто немислиме, – сказав Гаррi. – Хто б забажав убити двох невинних хлопцiв?

– Я погодився б iз вами, пане Клiфтон, якби ми не з’ясували, що Бруно Мартiнес спершу не збирався супроводжувати вашого сина в дорозi до Кембриджа.

– Звiдки ви могли про це дiзнатися?

– Бо його подруга, панна Торнтон, добровiльно повiдомила нам, що планувала того дня сходити з Бруно в кiно, але зустрiч довелося скасувати останньоi митi, бо вона застудилася.

Головний iнспектор вийняв iз кишенi авторучку, погортав сторiнки свого нотатника i пильно поглянув на батькiв Себастьяна, перш нiж запитати:

– Чи маете причини вважати, що хтось, можливо, хотiв би нашкодити вашому синовi?

– Нi, – вiдповiв Гаррi.

– Так, – сказала Емма.


3

– Просто переконайтеся, що роботу цього разу виконають! – майже лементував дон Педро Мартiнес. – Це не така вже й важка справа, – додав вiн, падаючи у крiсло. – Вчора вранцi я змiг проникнути до лiкарнi без жодних перешкод, уночi це ж набагато простiше.

– Як накажете його знищити? – поцiкавився Карл без жодних емоцiй.

– Перерiж йому горлянку, – наказав Мартiнес. – Усе, що тобi знадобиться, – це бiлий халат, стетоскоп i скальпель. Просто переконайся, що вiн гострий.

– Може, буде краще не рiзати хлопцевi горло, – запропонував Карл. – А задушити його подушкою, i нехай вважають, що вiн помер внаслiдок отриманих травм.

– Нi. Я хочу, щоб той цуцик Клiфтон пережив повiльну та болiсну смерть. І чим повiльнiшу, тим краще.

– Розумiю, як ви почуваетесь, шефе, але нам краще не давати цьому детективу пiдстав для поновлення слiдства.

Мартiнес виглядав розчарованим.

– Гаразд, можеш його задушити, – вiн неохоче погодився. – Але переконайтеся, що це триватиме якнайдовше.

– Ви хочете, щоб я залучив Дiего з Луiсом?

– Нi. Але хочу, щоб вони були на похоронi, як друзi Себастьяна, щоб могли все розповiсти. Хочу почути, що вони страждали так само, як я, коли дiзнався, що вижив не Бруно.

– А як же…

Телефон на столi дона Педро задзеленчав. Вiн схопив слухавку.

– Слухаю!

– Це полковник Скотт-Гопкiнс, – сказав його секретар. – Вiн хоче з вами поговорити про справу особистого характеру. Запевняе, що це термiново.


***

Усiм довелося змiнити своi плани, щоб о дев’ятiй годинi ранку наступного дня прибути у секретарiат Кабiнету Мiнiстрiв.

Сер Алан Редмейн, секретар Кабiнету Мiнiстрiв, скасував зустрiч з М. Шовелем, французьким послом, з яким планував обговорити наслiдки можливого повернення Шарля де Голля до Єлисейського палацу.

Член парламенту Джайлз Беррiнгтон не поiхав на щотижневi збори тiньового кабiнету через, як вiн пояснив пановi Гейтскеллу, лiдеру опозицii, невiдкладну сiмейну проблему.

Гаррi Клiфтон скасував автограф-сесiю та презентацiю своеi новоi книжки у «Хетчардi» на Пiкадiллi. Вiн пiдписав сотню копiй заздалегiдь, щоб заспокоiти менеджера, який не змiг приховати свого розчарування, особливо коли дiзнався, що Гаррi очолить недiльний список бестселерiв.

Емма Клiфтон вiдклала зустрiч iз Россом Бьюкененом, на якiй планувала обмiркувати iдеi голови ради директорiв щодо будiвництва нового комфортабельного лайнера, котрий, якщо правлiння його пiдтримае, стане частиною флоту «Судноплавноi компанii Беррiнгтонiв».

Четверо людей розсiлися навколо овального стола в офiсi секретаря Кабiнету Мiнiстрiв.

– Спасибi, що вiдгукнулися у такий короткий термiн, – розпочав Джайлз iз дальнього кiнця столу.

Сер Алан кивнув.

– Але я впевнений, що ви зможете оцiнити, що зараз переживають пан i панi Клiфтон, коли життя iхнього сина все ще у небезпецi.

– Я подiляю iхню тривогу, – вiдгукнувся Редмейн, – i дозвольте сказати, наскiльки менi прикро було дiзнатися про нещасний випадок з вашим сином, панi Клiфтон. Не в останню чергу через те, що я частково винен у тому, що сталося. Однак дозвольте запевнити, що я не сидiв склавши руки. На вихiдних я спiлкувався з паном Овеном, головним iнспектором Майлзом i мiсцевим коронером. Вони не могли б бути iще стараннiшими. І змушений погодитися з Майлзом у тому, що бракуе доказiв, якi пiдтвердили б, що дон Педро Мартiнес якимось чином причетний до аварii.

Роздратований погляд Емми змусив сера Алана швидко додати:

– Тим не менш доказ i вiдсутнiсть будь-яких сумнiвiв часто е двома дуже рiзними речами. Пiсля того як ми дiзналися, що Мартiнес не знав про те, що його син був у машинi у той час, я виснував, що вiн просто може знову завдати удару, яким би нелогiчним це не здавалося.

– Око за око, – сказав Гаррi.

– Можливо ви маете рацiю, – визнав секретар. – Вiн, вочевидь, не пробачив нам те, що вважае крадiжкою восьми мiльйонiв фунтiв своiх грошей, навiть якщо вони й були фальшивими, i хоча вiн, напевно, ще не второпав, що за цiею операцiею стоiть уряд, немае сумнiвiв, що вiн i досi вважае, що ваш син особисто вiдповiдальний за те, що сталося в Саутгемптонi, i менi дуже шкода, що я тодi недостатньо серйозно оцiнив ситуацiю.

– Вдячна вам хоч за це, – видихнула Емма. – Але ви не запитуете про те, коли i куди наступного разу вдарить Мартiнес. Адже будь-хто може зайти до шпиталю й вийти з нього так само легко, нiби це автобусна станцiя.

– Не можу з вами не погодитися, – сказав Редмейн. – Саме так я i зробив вчора вдень.

Це зiзнання викликало миттеву тишу, яка дозволила йому продовжити.

– Однак ви можете бути певнi, панi Клiфтон, що цього разу я вжив усiх необхiдних заходiв, аби переконатися, що вашому сину бiльше нiчого не загрожуе.

– Чи не могли б ви подiлитися з паном i панi Клiфтон причиною такоi вашоi впевненостi? – мовив Джайлз.

– Нi, сер Джайлз, не можу.

– А це чому ж? – не зрозумiла Емма.

– Бо менi довелося залучати мiнiстра внутрiшнiх справ i мiнiстра оборони, й тому таемна рада зобов’язала мене дотримуватися конфiденцiйностi.

– Що за дурня? – вимагала уточнень Емма. – Не треба забувати, що йдеться про життя мого сина.

– Якщо щось iз цього вилiзе назовнi, – пояснив Джайлз сестрi, – хоч i через п’ятдесят рокiв, буде важливо засвiдчити, що нi ти, нi Гаррi не знали, що до справи залученi мiнiстри Їi величностi.

– Дякую, сер Джайлз, – схилив голову секретар Кабiнету Мiнiстрiв.

– Терпiти не можу всi цi помпезнi закодованi повiдомлення, якими ви обидва перекидаетесь, – втрутився Гаррi. – Я не заспокоюся, доки не буду певний, що життю мого сина нiчого не загрожуе. Але якщо iз Себастьяном станеться iще щось, сер Алан, винуватити буде нiкого.

– Приймаю ваше застереження, пане Клiфтон. Однак можу пiдтвердити, що Мартiнес бiльше не загрожуе Себастьяновi або будь-кому з членiв вашоi родини. Вiдверто кажучи, менi довелося порушити кiлька правил, аби переконати Мартiнеса, що е щось вагомiше, нiж життя вашого сина.

Скептичний вираз усе ще не покидав обличчя Гаррi, i хоча Джайлз, здавалося, повiрив серу Алану, Гаррi тямив, що скорiше Джайлзу вдасться стати прем’ером, нiж секретар Кабiнету Мiнiстрiв розкрие причину своеi впевненостi.

– Однак, – продовжував сер Алан, – не варто забувати, що Мартiнес – людина пiдступна й безпринципна, тож не сумнiваюся, що вiн усе одно захоче отримати якусь сатисфакцiю. Та поки вiн дотримуеться букви закону, нiхто з нас нiчого не може вдiяти.

– Принаймнi цього разу ми будемо готовi, – озвалася Емма, лише тепер усвiдомлюючи, про що каже секретар.


***

Полковник Скотт-Гопкiнс постукав у дверi будинку № 44 на Ітон-сквер за одну хвилину десята. За мить вхiднi дверi вiдчинив велетень, поряд з яким командир SAS[1 - SAS – парашутно-десантнi вiйська особливого призначення Великоi Британii.] здавався карликом.

– Мое iм’я Скотт-Гопкiнс. У мене зустрiч iз паном Мартiнесом.

Карл легко вклонився й прочинив дверi так, аби гiсть мiг увiйти. Вiн супроводив полковника через передпокiй i постукав у дверi кабiнету.

– Заходьте.

Коли полковник увiйшов, дон Педро пiдвiвся з-за столу i пiдозрiло глипнув на гостя. Вiн жодного уявлення не мав, чому представниковi SAS знадобилося так термiново його побачити.

– Кави вип’ете, полковнику? – поцiкавився дон Педро пiсля того, як двое чоловiкiв потиснули руки навзаем. – А може, чогось мiцнiшого?

– Нi, дякую, сер. Для мене ще трохи зарано.

– Тодi сiдайте i кажiть, чому так термiново хотiли мене бачити, – дон Педро зробив паузу. – Впевнений, що ви знаете, наскiльки я зайнята людина.

– Я лише знаю, наскiльки ви зайнятi останнiм часом, пане Мартiнес, тому перейду безпосередньо до справи.

Дон Педро, намагаючись не виявляти жодних емоцiй, знову сiв у крiсло i пильно споглядав на полковника.

– Моя мета проста – зробити так, аби в Себастьяна Клiфтона було довге й мирне життя.

Маска зарозумiлоi самовпевненостi на мить зiсковзнула з обличчя Мартiнеса. Проте вiн хутко опанував себе й випростався у крiслi.

– На що ви натякаете? – вигукнув вiн, стискаючи руками бильця крiсла.

– Гадаю, ви дуже добре знаете, на що, пане Мартiнес. Однак дозвольте менi пояснити свою позицiю. Я тут, аби переконатися, що надалi будь-кому з родини Клiфтонiв не завдадуть жодноi шкоди.

Дон Педро зiрвався зi свого мiсця i тицьнув пальцем у бiк полковника:

– Себастьян Клiфтон був найближчим приятелем мого сина!

– Не сумнiваюся в тому, що був, пане Мартiнес. Але моi iнструкцii вкрай чiткi, i я просто попереджаю вас: якщо Себастьян або будь-який iнший член його сiм’i потраплять у ще якусь аварiю, то вашi сини, Дiего та Луiс, опиняться в найближчому лiтаку до Аргентини, i полетять вони не в першому класi, а в багажному вiддiленнi, у двох дерев’яних ящиках.

– Та ти знаеш, кому погрожуеш?! – вигукнув Мартiнес, стиснувши п’ястуки.

– Дешевому пiвденноамериканському гангстеру, котрий, оскiльки мае трохи грошей i живе на Ітон-сквер, вирiшив, що може вдавати iз себе джентльмена.

Дон Педро натиснув на гудзик пiд робочим столом. Уже за мить дверi розчахнулися, i на порозi з’явився Карл.

– Викинь його геть, – звелiв господар, вказуючи на полковника, – поки я не викличу свого адвоката.

– Доброго ранку, лейтенанте Люнсдорф, – привiтався полковник, коли Карл посунув на нього. – Як колишнiй офiцер СС, ви оцiните слабке становище, в якому опинився ваш господар.

Карл зупинився як укопаний.

– Тож дозвольте менi i вам дати пораду. Якщо пан Мартiнес не дотримаеться моiх умов, нашi плани щодо вас не передбачають вашоi депортацii до Буенос-Айреса, де зараз живе стiльки ваших колишнiх колег. Нi, для вас ми тримаемо iнше мiсце призначення, де ви знайдете кiлькох громадян, котрi будуть занадто щасливi дати свiдчення щодо ролi, яку ви вiдiграли як один iз довiрених помiчникiв Гiммлера, та методiв, якi ви застосовували, щоб вибити з них iнформацiю.

– Ви блефуете, – видихнув Мартiнес. – Ви нiколи цього не доведете.

– Як мало ви насправдi знаете про англiйцiв, пане Мартiнес, – зауважив полковник, пiдвiвся з крiсла й пiдiйшов до вiкна. – Дозвольте познайомити вас iз кiлькома типовими представниками нашоi острiвноi нацii.

Мартiнес i Карл пiдiйшли до нього й поглянули у вiкно. По iнший бiк дороги стояли трое чоловiкiв, котрих нiхто не хотiв би мати за ворогiв.

– Трое моiх найнадiйнiших колег, – пояснив полковник. – Один iз них буде стежити за вами вдень i вночi – на випадок якщо ви зробите помилковий хiд. Лiворуч – капiтан Гартлi, котрого, на жаль, звiльнили з Драгунського гвардiйського полку за те, що вiн облив бензином свою дружину та ii коханця, котрi мирно спали разом, поки вiн не запалив сiрник. Природно, що пiсля виходу з в’язницi йому було важко знайти роботу. Поки я не забрав його з вулицi й не повернув його життю певний сенс.

Гартлi подарував iм теплу посмiшку, знаючи, що вони балакають про нього.

– Посерединi стоiть капрал Кренн, тесля за фахом. Йому дуже подобаеться щось пиляти, байдуже, дерево чи костi.

Кренн мовчки глипав на них.

– Але, зiзнаюся, – продовжив полковник, – що мiй улюбленець – сержант Робертс, справжнiй соцiопат. Бiльшу частину часу вiн нешкiдливий, але боюся, що пiсля вiйни вiн так i не повернувся до цивiльного життя.

Полковник обернувся до Мартiнеса.

– Можливо, не варто йому казати, що ви нагарбали своi багатства, спiвпрацюючи з нацистами, i, звiсно, саме так ви познайомилися з лейтенантом Люнсдорфом. Не думаю, що буду дiлитися цiею iнформацiею з Робертсом, якщо ви мене не роздратуете по-справжньому. Розумiете, мати сержанта Робертса була еврейкою.

Дон Педро вiдвернувся вiд вiкна й витрiщився на полковника так, нiби був би радий його задушити, але розумiв, що зараз для цього не час i не мiсце.

– Я такий радий, що ви мене уважно вислухали, – завершив Скотт-Гопкiнс, – адже тепер не сумнiваюся, що ви зробите те, що бiльше вiдповiдае вашим iнтересам. Бувайте, панове. Я вже йду.


4

– Сьогоднi маемо насичений порядок денний, – оголосив голова правлiння. – Тож був би вдячним, якби моi колеги виступали стисло й по сутi.

Емма почала захоплюватися дiловим пiдходом Росса Бьюкенена, коли вiн очолив «Судноплавну компанiю Беррiнгтонiв». Чоловiк нiколи не виявляв прихильностi до будь-кого i завжди уважно вислуховував навiть тих, хто пропонував щось, що суперечило його позицii. Інколи, хоча й не часто, його навiть могли переконати змiнити свою думку. Вiн також умiв пiдсумовувати складну дискусiю, переконавшись у тому, що окрема думка кожного представника була належно представлена. Емма знала, що деякi члени правлiння вважали його шотландську манеру поведiнки трохи рiзкуватою, але вона вважала ii не бiльш нiж практичною й iнодi цiкавилася, як ii пiдхiд може вiдрiзнятися вiд його позицii, коли вона стане керiвником. Жiнка хутко вiдкинула цю думку i сконцентрувалася на найважливiшому пунктi порядку денного. Вона репетирувала те, що намiрялася сказати, напередоднi ввечерi, а Гаррi виконував роль голови на зборах.

Пiсля того як Фiлiп Вебстер, секретар компанii, зачитав протокол минулих зборiв й вирiшив поточнi питання, голова правлiння перейшов до першого пункту порядку денного: пропозицii оголосити тендер на будiвництво «Бекiнгема», комфортабельного лайнера, який увiйде до флоту Беррiнгтонiв.

Бьюкенен не залишив сумнiвiв у тому, що вважае це единим кроком уперед, якщо Беррiнгтони сподiваються продовжувати свою дiяльнiсть як одна з головних судноплавних компанiй краiни. Кiлька членiв ради директорiв кивнули на згоду.

Щойно тiльки голова закiнчив, вiн закликав Емму висловити протилежну точку зору. Вона почала з того, що доки банкiвська ставка перебувае на найвищому рiвнi, компанiя повинна консолiдувати свою позицiю, а не ризикувати такими великими коштами, витрачаючи iх на те, що, на ii думку, мае у кращому випадку шанс на успiх у спiввiдношеннi п’ятдесят на п’ятдесят.

Пан Енскотт, незалежний член ради директорiв, котрого призначив iще сер Г’юго Беррiнгтон, ii покiйний батько, припустив, що настав час потрусити гаманцем. Нiхто не засмiявся. Контр-адмiрал Саммерс заявив, що не варто приймати таке радикальне рiшення без схвалення акцiонерiв.

– Але це ми зараз перебуваемо на капiтанському мiстку, – нагадав адмiралу Бьюкенен, – i тому приймати рiшення нам.

Адмiрал спохмурнiв, але вiд подальших коментарiв вiдмовився. Зрештою, голосування ще попереду.

Емма уважно слухала, як кожен член правлiння висловлював свою думку, i швидко збагнула, що голоси роздiлилися майже порiвну. Один чи двое ще не визначилися, але вона пiдозрювала: якщо мова дiйде до голосування, переможе голова ради директорiв.

І за годину правлiння не наблизилося до якогось рiшення, а декотрi директори просто повторили своi ранiше оприлюдненi аргументи, що явно дратувало Бьюкенена. Але Емма знала, що йому врештi-решт доведеться продовжити засiдання, оскiльки iснуе ще одна важлива справа, яку треба обмiркувати.

– Я змушений сказати, – пiдсумував голова, – що ми не можемо вiдкладати ухвалення рiшення безконечно, тому пропоную всiм розiйтися й добре подумати над тим, де ми стоiмо в цьому питаннi. Вiдверто кажучи, все майбутне компанii поставлене на карту. Пропоную, коли наступного мiсяця ми знову зустрiнемося, то будемо голосувати за те, оголошувати тендер чи вiдмовитись вiд цiеi iдеi взагалi.

– Або хоча б почекати, поки хвилi не вляжуться, – додала Емма.

Голова охоче перейшов до наступного питання, позаяк iншi пункти порядку денного були не такими суперечливими, i до того часу, коли Бьюкенен запитав, чи е ще якiсь запитання, дотеперiшню бурхливу дискусiю замiнила набагато спокiйнiша атмосфера.

– У мене е iнформацiя, яку я зобов’язаний повiдомити правлiнню, – заявив фiнансовий директор компанii. – Ви не могли не помiтити, що цiна наших акцiй постiйно зростае упродовж кiлькох останнiх тижнiв, i ви, можливо, задумалися про причину цього, позаяк останнiм часом ми не робили якихось iстотних оголошень i не оприлюднювали жодних прогнозiв про прибутки. Що ж, учора ця таемниця з’ясувалася, пiсля того, як я отримав листа вiд Мейфера, менеджера банку «Мiдленд» у Сент-Джеймсi, в якому вiн повiдомляе, що один iз його клiентiв, котрий володiе сiмома з половиною вiдсотками акцiй компанii, хоче призначити свого представника у радi директорiв.

– Я навiть здогадуюся, хто це, – сказала Емма. – Це не хто iнший, як майор Алекс Фiшер.

– Боюся, що так, – неохоче пiдтвердив голова.

– А чи iснуе приз для того, хто здогадаеться, кого представлятиме добропорядний майор? – поцiкавився адмiрал.

– Нi, – вiдповiв Бьюкенен, – бо ви не вгадаете. Хоча змушений зiзнатися, що коли вперше почув цю новину, я, як i ви, припустив, що це буде наша давня знайома, ледi Вiрджинiя Фенвiк. Однак менеджер «Мiдленду» запевнив мене, що вона не е клiенткою його банку. Коли я наполiг, щоб з’ясувати, кому ж належать цi акцii, вiн ввiчливо вiдповiв, пославшись, що не може розголошувати iнформацiю, яка становить банкiвську таемницю.

– Не можу дочекатися, щоб дiзнатися, чи вiддасть майор свiй голос за спорудження «Бекiнгема», – криво всмiхнулася Емма. – Адже можемо бути певнi, що той, кого вiн представляе, точно не матиме iнтересiв у компанii Беррiнгтонiв.

– Не сумнiвайтесь, Еммо, я не хотiв би, щоб цей шматок лайна став тим, хто впливатиме на нашi рiшення, – зауважив Бьюкенен.

Емма промовчала.

Ще однiею з вражаючих чеснот голови була його здатнiсть згладжувати будь-якi розбiжностi, що виникали в перебiгу засiдання ради директорiв.

– Якi останнi новини про Себастьяна? – запитав вiн, приеднавшись до Емми за чаркою перед обiдом.

– Старша медсестра каже, що цiлком задоволена процесом його одужання. Я також рада сказати, що й сама помiчаю помiтне покращення його стану щоразу, коли вiдвiдую лiкарню. Гiпс iз лiвоi ноги вже зняли, тепер у нього вiдкритi вже два ока, i вiн висловлюе власну думку про все – вiд того, чому його дядько Джайлз може замiнити Гейтскелла на посадi лiдера Лейбористськоi партii, до того, що лiчильники на паркувальних майданчиках – не що iнше, як урядова змова вициганити бiльше наших важко зароблених грошенят.

– Згоден iз ним за обома пунктами, – визнав Бьюкенен. – Будемо сподiватися, що його велемовнiсть е прелюдiею до повного одужання.

– Його хiрург, здаеться, також так вважае. Пан Овен заявив, що сучасна хiрургiя швидко прогресувала пiд час вiйни, адже воякам була потрiбна негайна допомога, i часу на звертання за порадами до колег у лiкарiв не залишалося. Ще тридцять рокiв тому Себ, мабуть, опинився би в iнвалiдному вiзку, але не сьогоднi.

– Вiн усе ще сподiваеться повернутися до Кембриджа на наступного Михаiла?

– Гадаю, що так. Нещодавно його вiдвiдав його методист i повiдомив, що хлопець може зайняти свое мiсце в Пiтергаузi у вереснi. Навiть дав йому кiлька книжок для читання.

– Що ж, у нього там е всi можливостi сконцентруватися на навчаннi.

– Цiкаво, що ви згадали про це, – пожвавiшала Емма, – адже вiддавна вiн зацiкавився нашою компанiею, що стало цiлковитою несподiванкою. Тож вiн читае протоколи кожного засiдання правлiння вiд першого рядка до останнього. Навiть купив десять акцiй, що дае йому законне право вiдстежувати кожен наш крок, i можу вам сказати, Россе, що вiн не соромиться висловлювати своi погляди, зокрема й щодо пропонованого будiвництва «Бекiнгема».

– Без сумнiву, на нього вплинула думка його матерi з цього приводу, – усмiхнувся Бьюкенен.

– Хоч це й дивно, але нi. Здаеться, йому радить хтось iнший.


***

Емма голосно засмiялася.

Гаррi пiдняв погляд з iншого кiнця стола i вiдклав свою газету.

– Позаяк я нiчого не змiг знайти кумедного у вранiшнiй «Таймс», подiлись, будь ласка, жартом зi мною.

Емма сьорбнула кави i повернулася до «Дейлi-експрес».

– Схоже, що ледi Вiрджинiя Фенвiк, едина донька дев’ятого графа Фенвiка, порушила процес розлучення проти свого мiланського графа. Вiльям Гiкi передбачае, що Вiрджинiя отримае вiдступнi в обсязi близько двохсот п’ятдесяти тисяч фунтiв стерлiнгiв плюс iхне помешкання на Лоундс-сквер, а також замiський маеток у Беркширi.

– Непоганий здобуток за два роки роботи.

– І, звiсно, не могли не згадати про Джайлза.

– Про нього завжди згадують, коли Вiрджинiя потрапляе в заголовки.

– Авжеж, але цього разу там з’явилися лестощi, – зауважила Емма, повертаючись до часопису. – «Перший чоловiк ледi Вiрджинii, сер Джайлз Беррiнгтон, депутат парламенту вiд Бристольських докiв, мае всi шанси стати прем’ером, якщо на наступних виборах переможуть лейбористи».

– Менi здаеться, що це малоймовiрно.

– Що Джайлз очолить уряд?

– Нi, що лейбористи переможуть на наступних виборах.

– «Вiн зарекомендував себе грiзним речником партii на переднiй лавi, – продовжувала читати Емма, – i нещодавно заручився з доктором Гвiнет Г’юз, викладачкою Лондонського королiвського коледжу». Чудова свiтлина Гвiнет й огидна фотографiя Вiрджинii.

– Вiрджинii це не сподобаеться, – зауважив Гаррi, повертаючись до «Таймс». – Але вона нiчого не зможе з цим вдiяти.

– Я би не була так упевнена в цьому, – вiдреагувала Емма. – Маю вiдчуття, що жала цього скорпiона ще не позбавили.


***

Гаррi з Еммою щонедiлi iздили iз Глостершира до Харлоу, щоб навiдати Себастьяна, а Джессiка завжди долучалася до них, бо зроду не втрачала можливостi побачити свого старшого брата. Щоразу, коли Емма повертала лiворуч вiд ворiт Садиби, щоб розпочати довгий шлях до шпиталю принцеси Александри, вона нiколи не могла позбутися спогадiв першого разу, коли здiйснила цю подорож, думаючи, що ii син загинув у автотрощi. Емма лише тiшилася, що не зателефонувала Грейс чи Джайлзу, щоб повiдомити iм новину, i що Джессiка вiдпочивала в таборi у Квантоку разом iз iншими дiвчатками, коли телефонував вихователь. Тiльки бiдолашний Гаррi цiлих двадцять чотири години був упевнений, що бiльше нiколи не побачить свого сина.

Джессiка вважала вiзити до Себастьяна найважливiшою подiею тижня. Приiхавши до шпиталю, вона показувала йому свiй останнiй витвiр мистецтва й обмальовувала кожен сантиметр його гiпсу зображеннями Садиби, родини та друзiв. Коли вiльного мiсця не залишилося, взялася за лiкарнянi стiни. Старша медсестра вивiшувала кожну нову картину в коридорi бiля палати, але прогнозувала, що незабаром iм доведеться перебратися поверхом нижче. Емма могла лише сподiватися, що Себастьяна випишуть ще до того, як роботи Джессiки дiстануться приймального вiддiлення. Їй завжди було трохи нiяково, коли донька докучала старшiй медсестрi своею творчiстю.

– Не слiд нiяковiти, панi Клiфтон, – заспокоювала панна Паддiкомб. – Бачили б ви мацьканину, яку менi дарують батьки в очiкуваннi, що я повiшу ii в своему кабiнетi. У будь-якому разi, коли Джессiка вступить до Королiвськоi академii мистецтв, я продам iх усi, а за тi грошi збудую нове вiддiлення лiкарнi.

Еммi не слiд було нагадувати, наскiльки талановита ii донька, i вона знала, що панна Фiлдiнг, ii вчителька малювання в школi «Червоних дiв», планувала вибороти для неi стипендiю у Школi образотворчого мистецтва Слейда i, здавалося, не сумнiвалася у позитивному результатi.

– Дуже важко, панi Клiфтон, навчати когось, хто набагато талановитiший за вас, – подiлилася з нею якось панна Фiлдiнг.

– Тiльки нiколи iй цього не кажiть, – попросила Емма.

– Усi це знають, – заперечила панна Фiлдiнг. – І ми всi з нетерпiнням чекаемо на ii успiхи в майбутньому. Нiхто не здивуеться, коли iй запропонують мiсце в школi Королiвськоi академii, першiй iз «Червоних дiв».

Емма подумала, що Джессiка перебувае у блаженному невiданнi щодо свого виняткового таланту, як i щодо багатьох iнших речей. Вона не раз попереджала Гаррi, що може бути лише питанням часу, коли iхня усиновлена донька дiзнаеться правду про те, хто ii батько, i припустила, що буде краще, якщо вона почуе це спершу вiд члена сiм’i, а не вiд когось незнайомого. Гаррi здавалося зайвим обтяжувати ii справжньою причиною, коли вони забрали ii з дитинця Бернардо кiлька рокiв тому, проiгнорувавши кiлькох очевидних кандидатiв. Джайлз i Грейс вирiшили пояснити Джессiцi, як усi вони могли походити вiд одного батька, сера Г’юго Беррiнгтона, i чому ii мати вiдповiдальна за його передчасну смерть.

Не встигала Емма припаркувати свiй «остiн A30» на автостоянцi лiкарнi, як Джессiка вистрибувала iз салону з останнiм малюнком в однiй руцi та батончиком молочного шоколаду «Кедберi» в другiй i мчала до лiжка Себастьяна. Емма не вiрила, що хтось може любити ii сина дужче за неi, але якщо таке й можливе, то хiба Джессiка.

Коли Емма увiйшла до палати через кiлька хвилин, то здивувалася вельми i зрадiла, вперше побачивши Себастьяна не в лiжку, а сидячим у крiслi. Щойно вiн угледiв матiр, як пiдвiвся, трохи затримався i розцiлував ii в обидвi щоки, – ще одна несподiванка. «Коли ж настае момент, – задумалася Емма, – що матерi перестають цiлувати своiх дiтей, а юнаки починають цiлувати своiх матерiв?»

Джессiка дуже докладно розповiдала братовi про те, що робила упродовж тижня, тож Емма присiла на край лiжка й удруге вислухала про всi ii подвиги. Тiльки-но вона перестала щебетати, щоб Себастьян змiг вставити хоч слово, вiн звернувся до матерi:

– Сьогоднi вранцi я перечитав протоколи останнього засiдання ради директорiв. Ти ж розумiеш, що голова закликае голосувати на наступному засiданнi, i цього разу не вдасться уникнути ухвалення рiшення про те, чи варто продовжувати будiвництво «Бекiнгема».

Емма не прокоментувала це повiдомлення, а Джессiка розвернулася й узялася малювати стариганя, який дрiмав на сусiдньому лiжку.

– Я зробив би те саме, якби був на його мiсцi, – продовжував Себастьян. – То хто ж, на твою думку, переможе?

– Нiхто не переможе, – сказала Емма, – адже незалежно вiд результату, правлiння залишатиметься роздiленим, доки не з’ясуеться, хто мав рацiю.

– Будемо сподiватися, що нi, бо менi здаеться, у вас е набагато бiльша проблема, з якою доведеться боротися спiльно, i вона вимагатиме спiвпрацi вiд тебе i голови, щоб забезпечити позитивний результат.

– Фiшер?

Себастьян ствердно кивнув.

– І лише Бог знае, як буде голосувати вiн, коли вирiшуватимуть питання про те, чи варто будувати «Бекiнгема».

– Фiшер проголосуе так, як йому накаже дон Педро Мартiнес.

– Звiдки ти знаеш, що саме Мартiнес, а не ледi Вiрджинiя купила цi акцii? – здивувався Себастьян.

– За словами Вiльяма Гiкi з «Дейлi-експрес», Вiрджинiя наразi переживае черговий процес розлучення, тож можеш бути певним, що вона зосередиться на тому, скiльки грошей зможе витягнути з мiланського графа, перш нiж вирiшуватиме, як iх витратити. У будь-якому разi, у мене е власнi причини вважати, що за купiвлею цих акцiй стоiть Мартiнес.

– Я й сам уже дiйшов такого висновку, – зiзнався Себастьян, – адже чи не останне, що сказав менi Бруно, коли ми iхали в машинi дорогою до Кембриджа, це те, що його батько зустрiчався з майором, i вiн почув, як пiд час iхньоi бесiди вигулькнуло прiзвище «Беррiнгтон».

– Якщо це правда, – сказала Емма, – то Фiшер пiдтримае голову, щоб помститися Джайлзу, котрий завадив стати йому депутатом.

– Навiть якщо вiн це зробить, не думаю, що вiн захоче, щоб спорудження «Бекiнгема» вiдбувалося гладко. Аж нiяк. Вiн переходитиме на бiк ворога, якщо вважатиме, що отримае можливiсть завдати шкоди короткотермiновим фiнансовим операцiям компанii або ii довготермiновiй репутацii. Даруй за штамп, але леопарди своiх плям не змiнюють. Просто пам’ятай, що його справжня мета прямо протилежна твоiй. Ти хочеш, аби компанiя процвiтала, а вiн хоче, щоб вона збанкрутувала.

– Навiщо йому це?

– Пiдозрюю, що ти занадто добре знаеш вiдповiдь на це запитання, мамо.

Себастьян зачекав, сподiваючись побачити ii реакцiю, але Емма просто змiнила тему:

– Звiдки в тебе стiльки мудростi?

– Я брав щоденнi уроки в експерта. А ще я його единий учень, – додав Себастьян без пояснень.

– І що твiй експерт порадив би менi зробити, якби я захотiла, щоб правлiння пiдтримало мене й проголосувало проти будiвництва «Бекiнгема»?

– Вiн вигадав би план, який допоможе забезпечити перемогу на наступному засiданнi ради директорiв.

– Це неможливо, адже правлiння роздiлилося порiвну.

– Можливо, – визнав Себастьян, – але тiльки якщо ти захочеш грати з Мартiнесом у його власну гру.

– Що ти маеш на увазi?

– Поки родина володiе двадцятьма двома вiдсотками акцiй компанii, – продовжив Себастьян, – ти маеш право призначити в правлiння ще двох директорiв. Отже, все, що треба зробити, – це кооптувати дядька Джайлза та тiтку Грейс, i вони зможуть тебе пiдтримати, коли справа дiйде до вирiшального голосування. Таким чином ти зможеш виграти.

– Я цього нiколи не зроблю, – похитала головою Емма.

– Чом би й нi, коли так багато опиняеться пiд загрозою?

– Бо це може пiдiрвати позицiю Росса Бьюкенена на посадi голови. Якщо вiн програе такий важливий голос через те, що родина налаштована проти нього, йому не залишиться iншого вибору, окрiм вiдставки. І пiдозрюю, що за ним пiдуть й iншi директори.

– Але це може бути найкращим виходом для компанii у довготермiновiй перспективi.

– Можливо, але менi потрiбно виграти насправдi, а не через манiпуляцii з голосуванням. Це дуже дешевий виверт, притаманний хiба що Фiшеру.

– Люба моя матусю, нiхто не мiг би захоплюватися тобою бiльше, нiж я, за те, що ти завжди дбаеш про моральний бiк справи. Але коли маеш справу з мартiнесами цього свiту, треба розумiти, що у них моралi немае i вони завжди будуть щасливi влаштувати якусь пiдлiсть. Та Фiшер до найближчоi канави залiзе, якщо вважатиме, що це забезпечить йому перемогу при голосуваннi.

Запала довга тиша, поки Себастьян дуже тихо не промовив:

– Мамо, коли я вперше прокинувся пiсля аварii, то виявив дона Педро, який стояв бiля лiжка.

Емма нервово сiпнулася.

– Вiн посмiхнувся i сказав: «Як ти, мiй хлопчику?» Я похитав головою, i тiльки тодi вiн збагнув, що це я, а не Бруно. Погляд, яким вiн мене нагородив, перш нiж пiти, не забуду до кiнця свого життя.

Емма нiчого не сказала.

– Мамо, ти не думаеш, що вже настав час розповiсти менi, чому Мартiнес так рiшуче налаштований поставити нашу сiм’ю на колiна? Адже цiлком не складно було второпати, що вiн хотiв вбити на А1 мене, а не власного сина.


5

«– Ви завжди такий нетерплячий, сержанте Ворвiк, – зауважив патологоанатом, уважно вивчаючи тiло.

– Ви просто можете менi сказати, як довго тiло пробуло у водi? – запитав детектив».



Гаррi викреслював слово «просто» i вносив iншi правки, коли задзеленчав телефон. Вiн вiдклав ручку i пiдняв слухавку.

– Слухаю! – промовив вiн дещо рiзко.

– Гаррi, це Гарольд Гiнзбург. Вiтаю, цього тижня ти вже пiд восьмим номером.

Гарольд телефонував щочетверга, аби повiдомити Гаррi, на якому мiсцi вiн представлений у списку бестселерiв тижня.

– Ти у чiльнiй п’ятнадцятцi вже дев’ятий тиждень поспiль.

Гаррi мiсяць пробув пiд номером чотири – найвище досягнення в його творчiй кар’ерi. Хоча вiн i не зiзнавався в цьому Еммi, вiн усе ще сподiвався потрапити до гурту обраних британських письменникiв, котрi пробилися до вершин по обидва боки Атлантики. Останнi два детективи про Вiльяма Ворвiка опинилися на першому мiсцi у Великiй Британii, але перше мiсце у Сполучених Штатах йому не пiдкорялося.

– Обсяги продажу – це все, що справдi мае значення, – сказав Гiнзбург, нiби читаючи думки Гаррi. – І в будь-якому разi я впевнений, ти пiдiймешся ще вище, коли в березнi вийде друком книжка у м’якiй обкладинцi.

Гаррi звернув увагу на слова «ще вище», але про номер один згадки не було.

– Як Емма?

– Готуе доповiдь про те, чому компанiя не повинна будувати новий комфортабельний лайнер саме зараз.

– Вона не стане бестселером, – пожартував Гарольд. – А як там Себастьян?

– Вiн зараз в iнвалiдному вiзку. Але його хiрург запевняе, що так буде недовго, i вони зроблять усе, щоб вiн його позбувся.

– Браво. Це означае, що вiн поiде додому?

– Нi, старша медсестра не дозволяе йому долати такi вiдстанi; можливо, вiн зможе вiдвiдати свого викладача у Кембриджi й попити чаю зi своею тiткою.

– Звучить не найкраще. Тим не менш це не триватиме довше, нiж вiн захоче втекти втрете.

– Або його не виженуть. Не впевнений, що станеться першим.

– Чого б це його мали викинути?

– Одна чи двi медсестрички дуже зацiкавилися Себом, коли з нього зняли бинти, i боюся, що вiн iх добряче вiдволiкае.

– Танець сiмох покривал[2 - Його танцювала бiблiйна Саломiя.], – сказав Гарольд.

Гаррi засмiявся.

– Вiн усе ще сподiваеться поiхати до Кембриджа у вереснi?

– Наскiльки я знаю, так. Але пiсля аварii вiн так змiнився, що мене вже нiчого не здивуе.

– А як вiн змiнився?

– Нiчого конкретного. Просто дуже подорослiшав, що я вважав би неможливим ще рiк тому. І гадаю, що знаю, чому саме.

– Інтригуе.

– Безумовно, так i е. Розповiм усi подробицi, коли приiду до Нью-Йорка.

– Чи треба чекати так довго?

– Авжеж, бо це, як моя писанина: уявлення не маю, що станеться, коли перегортаю сторiнку.

– Розкажи менi про нашу дiвчинку на мiльйон.

– І ви туди ж, – вiдмахнувся Гаррi.

– Тодi скажи, будь ласка, Джессiцi, що я повiсив ii малюнок осiнньоi Садиби поруч iз Роем Лiхтенштейном[3 - Рой Лiхтенштейн (1923–1997) – американський художник, представник напрямку поп-арт.].

– Хто такий Рой Лiхтенштейн?

– Наймоднiший художник Нью-Йорка, але не можу прогнозувати, чи триватиме це довго. Менi здаеться, Джессiка малюе набагато краще. Якщо вона намалюе менi Нью-Йорк восени, я подарую iй «Рiздво» Лiхтенштейна.

– Цiкаво, чи вона хоч щось чула про нього?

– Перш нiж покласти слухавку, наважуся запитати, як просуваеться новий роман про Вiльяма Ворвiка?

– Справа йшла б набагато швидше, якби мене постiйно не вiдривали вiд роботи.

– Даруй, – вибачився Гiнзбург. – Менi не повiдомили, що ти зараз пишеш.

– Насправдi у Ворвiка виникла непереборна проблема. Або якщо бути точнiшим, у мене.

– Чи можу я чимось допомогти?

– На жаль. Бо ви – видавець, а я – автор.

– А яка проблема? – наполягав Гарольд Гiнзбург.

– Ворвiк знайшов тiло своеi колишньоi дружини на днi озера, але вiн упевнений, що ii вбили ще до того, як скинули у воду.

– То в чому проблема?

– Моя чи Вiльяма Ворвiка?

– Спершу Ворвiка.

– Вiн змушений чекати щонайменше двадцять чотири години, перш нiж до його рук потрапить звiт патологоанатома.

– А твоя?

– У мене е двадцять чотири години, щоб вирiшити, що мае бути у цьому звiтi.

– А Ворвiк знае, хто вбив його колишню дружину?

– Вiн не може бути впевненим. Наразi е п’ятеро пiдозрюваних, кожен iз них мае мотив i… алiбi.

– Але ж ти знаеш, хто це зробив?

– Нi, не знаю, – зiзнався Гаррi. – Бо якщо не знаю я, то не дiзнаеться й читач.

– Хiба це не ризиковано?

– Ще й як. Але це робить розв’язок складним як для мене, так i для читача.

– Не можу дочекатися, коли прочитаю першу чернетку.

– І я не можу.

– Вибач. Дозволю тобi повернутися до тiла колишньоi дружини в озерi. Зателефоную знову за тиждень, аби переконатися, чи ти дiзнався, хто ii туди скинув.

Коли Гiнзбург вiд’еднався, Гаррi вiдклав слухавку й поглянув на чистий аркуш паперу перед собою. Вiн намагався зосередитись.



«– То що сталося, на твою думку, Персi?

– Занадто рано для точноi оцiнки. Менi доведеться повернути ii до лабораторii та провести ще кiлька тестiв, перш нiж я зможу прийняти остаточне рiшення.

– Коли можна очiкувати попереднього звiту? – поцiкавився Ворвiк.

– Ти завжди такий нетерплячий, Вiльяме…»



Гаррi вiдвiв погляд. Вiн раптом збагнув, хто скоiв убивство.


***

Незважаючи на те, що Емма не бажала пристати на пропозицiю Себастьяна залучити до ради директорiв Джайлза та Грейс, аби забезпечити собi певнiсть у вирiшальному голосуваннi, вона все ж вважала своiм обов’язком поiнформувати брата та сестру про те, що вiдбувалося. Емма з гордiстю представляла сiм’ю в правлiннi, хоча й занадто добре знала, що нiхто з родичiв не прагнув дiзнатися, що вiдбуваеться за зачиненими дверима в компанii Беррiнгтонiв, доки вони отримували своi щоквартальнi дивiденди.

Джайлз був зайнятий своiми обов’язками у Палатi представникiв, якi стали ще вимогливiшими пiсля того, як Г’ю Гейтскелл запропонував йому вступити до тiньового уряду як мiнiстр европейських справ. Це означало, що його тепер рiдко бачили у власному виборчому окрузi, незважаючи на те, що полiтик мав турбуватися про свое мiсце, водночас регулярно вiдвiдуючи тi краiни, якi голосували за дозвiл Об’еднаному Королiвству вступити до ЄЕС. Лейбористи вже кiлька мiсяцiв передували в соцiологiчних опитуваннях думок, i цiлком iмовiрно, що пiсля наступних виборiв Джайлз стане мiнiстром у новому урядi. Тож останне, що йому було потрiбно, це вiдволiкатися через грушi на вербi.

Гаррi з Еммою були в захватi, коли Джайлз нарештi оголосив про своi заручини з Гвiнет Г’юз, але не в соцiальному стовпчику «Таймс», а в пабi «Страус», у самому серцi свого округу.

– Я хочу бачити вас одруженими ще до найближчих виборiв, – заявив Грiфф Гаскiнс, його агент по округу. – А якби Гвiнет змогла завагiтнiти на першому тижнi кампанii, було б iще краще.

– Як романтично, – зiтхнув Джайлз.

– Мене не цiкавить романтика, – заперечив Грiфф. – Я тут, аби переконатися, що ти сидiтимеш у Палатi представникiв i пiсля наступних виборiв, бо якщо цього не станеться, можеш бути певним, що тебе очiкуе пекло.

Джайлз хотiв засмiятися, але вiн знав, що Грiфф мае рацiю.

– Чи ви вже визначилися з датою? – поцiкавилася Емма, котра вирiшила приеднатися до них.

– Весiлля чи загальних виборiв?

– Весiлля, йолопе.

– Сiмнадцятого травня в реестрацiйному бюро Челсi, – поiнформував сестру Джайлз.

– Буде контраст iз церквою Святоi Маргарити у Вестмiнстерi[4 - Церква Святоi Маргарити – готичний храм на територii Вестмiнстерського абатства, що виходить фасадом на Парламентську площу в Лондонi.], але принаймнi цього разу ми з Гаррi можемо сподiватися на запрошення.

– Я попросив Гаррi бути моiм дружбою, – сказав Джайлз. – Але щодо тебе я не дуже впевнений, – додав вiн iз посмiшкою.


***

Час для голосування мiг би бути й кращим, але единий шанс побачити сестру Еммi випав на вечiр перед вирiшальним засiданням правлiння. Вона вже контактувала з тими директорами, якi, наскiльки вона знала, пiдтримували ii, а також одним-двома, котрi, як вона вiдчувала, вагалися. Та й хотiла повiдомити Грейс, що все ще не може передбачити результати голосування.

Грейс цiкавилася статками компанii навiть менше за Джайлза, а одного разу чи навiть двiчi забула обготiвкувати квартальний чек iз дивiдендами. Нещодавно ii призначили старшим викладачем у Ньюнгемi, тому вона рiдко вибиралася далi за околицi Кембриджа. Емма час вiд часу могла спокусити сестру приiхати до Лондона для вiдвiдин Королiвського оперного театру, але лише на денну виставу, щоб мати достатньо часу для спiльноi вечерi, перш нiж сестра сяде на потяг назад до Кембриджа. Як пояснювала Грейс, вона не мала бажання спати в чужому лiжку. Наскiльки витончена в одному, настiльки ж обмежена в iншому, як колись зауважила iхня шанована матуся.

Прагнення послухати постановку Лукiно Вiсконтi «Дона Карлоса» Вердi виявилося непереборним, i Грейс навiть затрималася на вечерю, уважно слухаючи, як Емма пояснюе iй наслiдки вкладення таких значних фiнансiв компанii в один проект. Грейс мовчки жувала зелений салат, лише час вiд часу коментуючи, але нiчого не пропонуючи, поки в бесiдi не виникло iм’я майора Фiшера.

– Вiн також одружуеться за кiлька тижнiв. Знаю з надiйних джерел, – повiдомила Грейс, чим неабияк здивувала сестру.

– Господи, i хто захотiв вийти замiж за цю мерзенну iстоту?

– Сьюзi Лемптон, здаеться.

– Звiдки я знаю це iм’я?

– Вона навчалася у «Червоних дiвах», коли ти була старостою, але вона на два роки молодша за тебе, тому навряд чи ти ii запам’ятала.

– Тiльки iм’я, – сказала Емма. – Тож тепер твоя черга менi розповiдати.

– Сьюзi була красунею ще до шiстнадцяти рокiв, i вона це знала. Хлопцi просто торопiли з роззявленими пельками, спостерiгаючи, як вона проходить повз них. Пiсля «Червоних дiв» вона стрибнула у перший же потяг до Лондона та зарееструвалася у провiднiй модельнiй агенцii. Пiсля того як вийшла на подiум, Сьюзi вже не приховувала факту, що шукае заможного чоловiка.

– Якщо це так, то Фiшер не надто велика риба.

– Можливо, тодi вона на нього й не глянула б, але тепер, коли iй уже за тридцять i ii найкращi днi як манекенницi вже закiнчилися, один iз директорiв «Судноплавноi компанii Беррiнгтонiв» з аргентинським мiльйонером серед своiх покровителiв цiлком може виявитися ii останнiм шансом.

– Та невже у неi все так кепсько?

– Авжеж, – вiдповiла Грейс. – Їi двiчi кидали. Одного разу бiля самого вiвтаря, i менi сказали, що вона вже проциндрила всi грошi, якi суд призначив iй пiсля результативного процесу про порушення обiцянки. Вона навiть заклала обручку. Ім’я пана Мiкобера[5 - Вiлкiнс Мiкобер – персонаж роману Чарлза Дiккенса «Життя Девiда Копперфiлда, розказане ним самим», котрий завжди зберiгае оптимiзм, незважаючи на бiднiсть.] iй, мабуть, не знайоме.

– Бiдолашна жiнка, – тихо видихнула Емма.

– Не слiд так переживати за Сьюзi, – запевнила ii Грейс. – Ця «бiдолашна жiнка» навчилася так хитрувати, що цього немае в навчальнiй програмi жодного унiверситету, – додала вона, перш нiж допити каву. – Навiть не знаю, кого менi шкода бiльше, бо не можу повiрити, що цей шлюб триватиме довго.

Грейс зиркнула на годинник.

– Мушу бiгти. Не можу дозволити собi пропустити останнiй потяг.

І без жодного бiльше слова поцiлувала сестру в обидвi щоки, вибiгла з ресторану й гукнула таксi.

Емма посмiхнулася, спостерiгаючи, як сестра зникае в салонi чорноi автiвки. Грацiя, можливо, й не була серед ii найбiльших сильних сторiн, але не було жiнки, якою б Емма захоплювалася бiльше. Кiлька минулих i теперiшнiх поколiнь студентiв Кембриджа могли лише отримати користь вiд навчання у цiеi старшоi викладачки у Ньюнгемi.

Коли Емма попросила рахунок, то помiтила, що ii сестра залишила на тарiлцi збоку однофунтову банкноту. Ця жiнка нiкому не хотiла бути винною.


***

Дружба вручив нареченому просту золоту обручку. Джайлз своею чергою одягнув ii на безiменний палець лiвоi руки панни Г’юз.

– Оголошую вас чоловiком i дружиною, – заявив реестратор. – Можете поцiлувати наречену.

Хвиля оплескiв привiтала сера Джайлза та ледi Беррiнгтон. Обiд пiсля церемонii вiдбувався у «Кедоген-армс» на Кiнгс-роуд. Могло скластися враження, що Джайлз зумисне вирiшив зробити свое друге весiлля зовсiм не схожим на перше.

Коли Емма зайшла до пабу, то помiтила, як Гаррi спiлкуеться з агентом Джайлза, на обличчi котрого сяяла широка усмiшка.

– Одружений кандидат отримуе набагато бiльше голосiв, нiж розлучений, – пояснював Грiфф Гаррi, перш нiж осушити третiй келих шампанського.

Грейс балакала з нареченою, котра ще донедавна була однiею з ii аспiранток. Гвiнет нагадала, що вперше зустрiла Джайлза саме на вечiрцi, яку влаштувала Грейс, аби вiдсвяткувати свiй день народження.

– Мiй день народження був лише приводом для тiеi вечiрки, – зiзналася Грейс, бiльше нiчого не пояснюючи.

Емма обернулася до Гаррi, бiля якого щойно з’явився Дiкiнс. Вони, без сумнiву, обмiнювалися своiми враженнями вiд того, що вiдбувалося. Емма не могла пригадати, чи був Елжернон професором в Оксфордi. Вiн, звiсно, виглядав таким, як i в шiстнадцять рокiв, якби тодi ще мав i цю неохайну бороду та був одягнений у той самий костюм.

Емма посмiхнулася, коли помiтила Джессiку, яка сидiла, схрестивши ноги на пiдлозi, захоплена малюванням на зворотi скатертини Себастьяна, котрому дозволили вiдвiдати церемонiю пiсля обiцянки, що вiн повернеться до шостоi вечора, а зараз вiн розмовляв iз дядьком. Джайлз схилився й уважно слухав, що каже його небiж. Не треба було мати сiм п’ядей у чолi, щоб докумекати, про що йшлося.

– А якщо Емма програе голосування, – сказав Джайлз.

– Беррiнгтони навряд чи задекларують прибуток в осяжному майбутньому, i ти бiльше не зможеш отримувати своi щоквартальнi дивiденди.

– А е якась хороша новина?

– Є, може виявитися, що такий проникливий пiдприемець, як Росс Бьюкенен, мае рацiю щодо того комфортабельного лайнера, i Беррiнгтонiв може чекати свiтле майбутне. Тодi ти зможеш зайняти свое мiсце в урядi, не турбуючись про те, як вижити на зарплату мiнiстра.

– Мушу сказати, що дуже радий твоiм зацiкавленням сiмейною справою, i можу лише сподiватися, що ти продовжиш це робити, як тiльки потрапиш до Кембриджа.

– Можеш бути в цьому впевнений, – пiдтвердив Себастьян, – адже мене дуже хвилюе майбутне компанii. І хочу вiрити, що до того часу, коли я обiйму посаду голови ради директорiв, це все ще буде сiмейний бiзнес.

– Ти справдi думаеш, що Беррiнгтони можуть збанкрутiти? – запитав Джайлз, i в його голосi вперше зазвучала тривога.

– Це здаеться малоймовiрним, але це призначення до складу ради директорiв майора Фiшера справi не допоможе, адже не сумнiваюся, що його iнтерес до компанii дiаметрально протилежний нашому. Насправдi за ним стоiть дон Педро Мартiнес, а я не впевнений, що виживання Беррiнгтонiв е частиною iхнього довготермiнового плану.

– Я впевнений, що Росс Бьюкенен iз Еммою виявляться вагомою противагою Фiшеру i навiть Мартiнесу.

– Можливо. Але пам’ятай, що вони не завжди спiвають в унiсон, i Фiшер обов’язково цим скористаеться. Тож навiть якщо вони нейтралiзують Фiшера на короткий термiн, усе, що йому буде треба, лише зачекати кiлька рокiв, аби все само впало йому в руки.

– На що ти натякаеш? – спитав Джайлз.

– Нi для кого не таемниця, що Росс Бьюкенен плануе у недалекому майбутньому пiти у вiдставку, менi повiдомили, що нещодавно вiн придбав маеток у Пертширi, неподалiк вiд трьох зручних полiв для гольфа та двох рiчок, що дозволить йому цiлком вiддатися своему захопленню. Тож незабаром компанii доведеться шукати нового голову.

– Але якби Бьюкенен пiшов у вiдставку, очевидним вибором на його мiсце стала б твоя мама. Зрештою, вона – член сiм’i, i ми все ще контролюемо двадцять два вiдсотки акцiй компанii.

– Але до того часу Мартiнес також зможе придбати двадцять два вiдсотки, або й навiть бiльше, бо я дiзнався, що вiн скуповуе акцii «Беррiнгтонiв», щойно вони потрапляють на ринок. І коли постане питання вибору голови правлiння, вiн матиме свого кандидата на цю посаду.


6

Коли Емма увiйшла до зали засiдань у п’ятницю вранцi, то не здивувалася, що бiльшiсть ii колег-директорiв уже на мiсцi. Тiльки смерть стала б прийнятною причиною вiдсутностi на цiй зустрiчi; Джайлз назвав би ii «надзвичайними зборами».

Голова спiлкувався з контр-адмiралом Саммерсом. Клайв Енскотт жваво бесiдував зi своiм партнером по гольфу Джимом Ноулсом, який уже встиг повiдомити Еммi, що коли справа дiйде до голосування, вони обое пiдтримають голову правлiння. Емма ж приедналася до Ендi Доббса та Девiда Дiксона, котрi обое дали зрозумiти, що пiдтримають ii.

Фiлiп Вебстер, секретар компанii, та Майкл Керрiк, фiнансовий директор, вивчали технiчну документацiю проекту комфортабельного лайнера, яку виклали на стiл разом iз тим, чого Емма нiколи ранiше не бачила, – моделлю «Бекiнгема», виконаною в масштабi. Жiнка була змушена визнати, ця модель виглядала дуже спокусливо, а хлопчики iграшки полюбляють.

– Буде гаряче, – зауважив Ендi Доббс Еммi, коли дверi зали засiдань зачинилися пiсля того, як туди зайшов десятий директор.

Алекс Фiшер залишився стояти бiля дверей. Вiн виглядав трохи знервованим, як новак у перший день навчання, який зважуе, чи захоче хтось iз iнших хлопцiв iз ним спiлкуватися. Голова одразу ж вiдiйшов вiд свого гурту й пройшовся кiмнатою, щоб привiтати його. Емма спостерiгала, як Росс тиснув руку майору формально, зовсiм не так, коли вiтав шанованого колегу. Щодо Фiшера вони подiляли ту ж саму думку.

Коли дiдiвський годинник у кутку кiмнати почав вiдбивати десяту, розмови вмент припинилися, i директори зайняли вiдведенi iм мiсця за столом. Фiшер, немов панночка на церковних танцях, продовжував стовбичити, поки не лишилося единого порожнього мiсця, наче в музичнiй забавi з крiслами. Вiн зайняв вiльне крiсло навпроти Емми, але в ii бiк не дивився.

– Доброго ранку, – привiтався голова, коли всi влаштувалися у своiх крiслах. – Чи можу я вiдкрити цю зустрiч i привiтати майора Фiшера в наших рядах на посадi директора?

Лише один чоловiк тихо пробурмотiв: «Слухайте, почуйте», але це й не дивно, адже вiн не входив у правлiння, коли Фiшер займав там посаду одного з директорiв.

– Це, звiсно, буде другий його термiн у правлiннi, тож до наших методiв звикати йому не доведеться, i вiн проявить ту лояльнiсть, якоi ми всi очiкуемо вiд будь-якого члена ради директорiв, котрий представляе нашу видатну компанiю.

– Дякую, пане голово, – вiдгукнувся Фiшер. – І хотiв би сказати, наскiльки менi приемно повернутися в правлiння. Дозвольте запевнити, що я завжди робитиму все для процвiтання Беррiнгтонiв.

– Радий це чути, – зауважив голова. – Однак нагадую вам, як роблю це для кожного нового члена правлiння, що купiвля або продаж директором будь-якоi кiлькостi акцiй компанii без попереднього iнформування фондовоi бiржi та секретаря компанii е протизаконною.

Якщо Фiшер i вiдчув, що ця гостра стрiла була спрямована на нього, то остання не потрапила в цiль, оскiльки вiн просто кивнув i посмiхнувся. Тим часом пан Вебстер старанно записував слова голови у протокол. Емма була цьому тiльки рада.

Пiсля того як прочитали та затвердили протокол минулого засiдання, голова закинув свою першу гранату:

– Члени ради не могли не помiтити, що в порядку денному сьогоднiшнього засiдання е лише один пункт. Як ви всi знаете, я вважаю, що настав час ухвалити рiшення, яке, гадаю, що не перебiльшую, вирiшить майбутне Беррiнгтонiв, а можливо, й майбутне когось iз тих, хто зараз служить компанii.

Виявилося, що кiлькох директорiв здивувало таке вступне слово Бьюкенена, i вони почали перешiптуватися мiж собою. Голова недвозначно дав зрозумiти, що якщо не виграе голосування, то подасть у вiдставку з посади голови правлiння.

Проблема Емми полягала в тому, що у неi не було вiдповiдноi зброi. Вона з кiлькох причин не могла погрожувати звiльнитися, не в останню чергу тому, що жоден iнший член родини не мав бажання зайняти ii мiсце в радi. Себастьян радив, якщо вона програе голосування, вийти з ради директорiв, тодi вони з Джайлзом зможуть продати своi акцii й отримають подвiйну вигоду – це принесе сiм’i гарний прибуток, водночас залишаючи Мартiнеса з носом.

Емма звела погляд на портрет сера Волтера Беррiнгтона. Вона наче чула, як дiдусь каже: «Не роби нiчого, про що шкодуватимеш, дитино».

– У будь-якому разi нам треба обмiркувати все й ухвалити зважене рiшення, – продовжив Росс Бьюкенен. – І сподiваюся, що всi директори висловлять свою думку без страху й упереджень.

І вiн кинув свою другу гранату.

– З огляду на це, пропоную панi Клiфтон вiдкрити дебати не лише тому, що вона виступае проти мого плану будiвництва нового лайнера зараз, ми також не повиннi забувати, що вона представляе двадцять два вiдсотки нашоi компанii, i саме ii знаменитий предок, сер Джошуа Беррiнгтон, заснував цю компанiю понад сто рокiв тому.

Емма, звiсно, волiла б виступати однiею з останнiх, наприкiнцi обговорення, позаяк добре тямила, що коли голова пiдбиватиме пiдсумки, ii слова можуть втратити до того часу свою силу. Тим не менш вона була налаштована викладати своi аргументи якнайдокладнiше.

– Спасибi, пане голово, – подякувала вона, переглядаючи своi нотатки. – Дозвольте розпочати з того, що незалежно вiд результатiв сьогоднiшньоi дискусii, як я знаю, всi ми сподiваемося, що ви продовжите очолювати цю компанiю ще багато рокiв.

Гучне «Слухайте, почуйте» пролунало пiсля цiеi тиради, й Емма вiдчула, що хоча б повернула чеку в одну з гранат.

– Як нагадав нам пан голова, мiй прадiд заснував цю компанiю понад сто рокiв тому. Вiн умiв помiчати можливостi, водночас маючи змогу не падати в яму з однаковим успiхом. Менi б хотiлося мати бачення сера Джошуа, бо тодi я змогла б сказати вам, – вона вказала на план архiтектора, – можливiсть це чи яма. Мое серйозне застереження щодо цього проекту – що всi нашi яйця складають в один кошик. Ризикувати настiльки високою часткою резервiв компанii на одному напрямку може виявитися рiшенням, про яке ми всi потiм пошкодуемо. Зрештою, й саме майбутне бiзнесу комфортабельних лайнерiв видаеться менi вельми хитким. Двi великi судноплавнi компанii вже заявили про втрати цього року, назвавши причиною своiх труднощiв бум пасажирських авiаперевезень. І не випадково зменшення кiлькостi наших власних трансатлантичних пасажирiв майже напевне пов’язане зi збiльшенням кiлькостi пасажирiв лiтакiв за той самий перiод. Факти очевиднi. Пiдприемцi хочуть якнайшвидше потрапляти на своi зустрiчi, а потiм повертатися додому настiльки ж швидко. Це цiлком зрозумiло. Нам може не подобатися змiна вподобань мандрiвникiв, i було б нерозумно iгнорувати ii довготермiновi наслiдки. Вважаю, що ми маемо триматися бiзнесу, який справедливо принiс Беррiнгтонам свiтову репутацiю: перевезення вугiлля, автомобiлiв, важких транспортних засобiв, сталi, продовольства та iнших товарiв, i не залежати вiд кiлькостi пасажирiв. Я впевнена, що, продовжуючи основний бiзнес вантажних перевезень, залишаючи каюти лише для десятка пасажирiв, компанiя переживе цi неспокiйнi часи i продовжить декларувати гарний прибуток iз року в рiк, надаючи нашим акцiонерам прекрасну можливiсть повернення своiх iнвестицiй. Я не хочу ризикувати всiма грошима, якi ця компанiя так дбайливо накопичувала упродовж багатьох рокiв, залишаючись заручницею примх непостiйноi публiки.

«А тепер настав час для моеi ручноi гранати», – подумала Емма, перегортаючи сторiнку.

– Ви не знайдете на стiнах цiеi зали засiдань жодного олiйного портрета мого батька, сера Г’юго Беррiнгтона, який нагадав би нам про його керiвництво. Адже вiн зумiв лише за кiлька рокiв поставити цю компанiю на колiна, й довелося скористатися всiею майстернiстю та винахiдливiстю Росса Бьюкенена, щоб поновити своi статки, за що всi ми маемо йому бути вдячнi довiчно. Однак для мене ця остання пропозицiя – занадто далекий крок, тому сподiваюся, що рада ii вiдкине на користь продовження нашого основного бiзнесу, який так добре слугував нам у минулому. Тому прошу правлiння проголосувати проти цiеi резолюцii.

Емма зрадiла, коли помiтила, що один-двое старших членiв правлiння, якi ранiше вагалися, зараз ствердно кивнули. Бьюкенен попросив iнших директорiв висловити власну думку, й упродовж години виступав кожен iз них, за винятком Алекса Фiшера, котрий уперто мовчав.

– Майоре, тепер, коли ви почули позицiю своiх колег, можливо, ви б захотiли висловити свою.

– Пане голово, – озвався Фiшер, – увесь минулий мiсяць я докладно вивчав протоколи попереднiх засiдань правлiння на цю конкретну тематику й упевнений лише в одному: ми не можемо дозволити собi вiдкладати це питання на довше, i рiшення потрiбне вже сьогоднi.

Фiшер зачекав, поки вщухне «Слухайте, почуйте», перш нiж продовжити:

– Я з цiкавiстю вислухав своiх колег-директорiв, зокрема й панi Клiфтон, котра, як менi здалося, надала аргументи з великою пристрастю, спираючись на давнi зв’язки ii родини з компанiею. Але перш нiж вирiшити, як голосувати, я хотiв би почути, чому пан голова так наполягае на продовженнi будiвництва «Бекiнгема» негайно, адже i я маю бути певен, що ризикуючи таким чином, ми «зайдемо надто далеко», як сказала панi Клiфтон.

– Мудрий чоловiк, – зауважив адмiрал.

Емма на мить замислилася, чи не могла вона хибно оцiнити Фiшера, а насправдi вiн дуже зацiкавлений в успiшностi компанii. Та потiм згадала слова Себастьяна, що леопарди плям не змiнюють.

– Спасибi, майоре, – подякував Бьюкенен.

Емма не сумнiвалася, що, незважаючи на свою добре пiдготовлену та вагомо виголошену промову, Фiшер уже подумки зважував, як буде виконувати вказiвки Мартiнеса щодо голосування. І вона навiть не здогадувалася, якими можуть бути цi iнструкцii.

– Члени ради директорiв добре знають мою думку щодо цього, – почав голова, поглянувши на сiм пунктiв, викладених на аркушi паперу. – Вважаю, що рiшення, яке ми ухвалимо сьогоднi, е очевидним. Чи готова ця компанiя зробити крок уперед, чи ми маемо просто плисти за течiею? Немае необхiдностi нагадувати вам, що два нових пасажирських кораблi нещодавно запустив Кунард, «Пi енд О» будуе «Канберру» в Белфастi, а «Юнiон-касл» додае «Вiндзорський замок» i «Трансваальський замок» до свого пiвденноафриканського флоту, тодi як ми, здаеться, приреченi сидiти та спостерiгати, як нашi суперники, немов пiрати-мародери, беруть контроль над вiдкритим морем. Нiколи не буде кращоi нагоди для Беррiнгтонiв зайнятися бiзнесом пасажирських трансатлантичних перевезень влiтку та круiзiв узимку. Панi Клiфтон зауважила, що кiлькiсть пасажирiв падае, i вона мае рацiю. Але це лише тому, що наш флот застарiв, i ми бiльше не пропонуемо послуг, яких нашi клiенти не можуть знайти в iншому мiсцi за бiльш конкурентною цiною. І якщо ми сьогоднi вирiшимо нiчого не робити, а просто дочекатися слушноi нагоди, як пропонуе панi Клiфтон, iншi неодмiнно скористаються нашою вiдсутнiстю на ринку та залишать нас тiльки стояти на березi й махати вслiд пасажирам. Це правда, як зазначив майор Фiшер, що ми ризикуемо, але саме такi видатнi пiдприемцi, як сер Джошуа Беррiнгтон, завжди готовi були ризикувати. Також нагадаю, що цей проект не е таким уже фiнансовим ризиком, як про це каже панi Клiфтон, – додав вiн i вказав на зменшену модель у центрi столу, – адже ми можемо покрити велику суму витрат на спорудження цього чудового корабля з наших теперiшнiх фондiв, i немае потреби позичати великi суми у банку для його фiнансування. Маю вiдчуття, що Джошуа Беррiнгтон також це схвалив би.

Бьюкенен узяв паузу й окинув поглядом своiх колег-директорiв за столом.

– Вважаю, що перед нами постав важкий вибiр: нiчого не робити й бути задоволеним застоем у кращому разi чи проголосувати за майбутне й дати цiй компанii шанс продовжити лiдерство у царинi судноплавства, як це вiдбувалося все минуле столiття. Тому прошу правлiння пiдтримати мою пропозицiю й iнвестувати в наше майбутне.

Незважаючи на схвильованi слова голови, Емма все ще не була впевнена у результатi голосування. Потiм настав момент, коли Бьюкенен вирiшив висмикнути чеку зi своеi третьоi гранати.

– Зараз я закликаю секретаря компанii запросити кожного директора чiтко висловитися, «за» вiн чи «проти» моеi пропозицii.

Емма припускала, що згiдно зi стандартною процедурою компанii це буде таемне голосування, яке, на ii думку, дасть iй бiльше шансiв на перевагу. Однак тепер вона усвiдомила, що якщо заперечить на цьому пiзньому етапi, це розцiнять як ознаку слабкостi, що зiграе на руку Бьюкенену.

Пан Вебстер витягнув зi стосика паперу перед собою один аркуш i зачитав рiшення:

– «Членам ради пропонують проголосувати за резолюцiю, запропоновану головою i пiдтриману керуючим директором, а саме: компанiя повинна приступити до будiвництва нового комфортабельного лайнера “Бекiнгем” негайно».

Емма попросила додати до резолюцii останне слово, позаяк сподiвалася, що це переконае когось iз консервативних членiв правлiння запропонувати зачекати.

Секретар компанii розгорнув журнал протоколiв i прочитав по черзi прiзвища директорiв.

– Пане Бьюкенен.

– Пiдтримую, – не вагаючись вiдповiв голова.

– Пане Ноулс.

– Я – за.

– Пане Дiксон.

– Проти.

– Пане Енскотт.

– За.

Емма помiчала галочкою або хрестиком кожне iм’я у своему списку. Наразi сюрпризiв не було.

– Адмiрале Саммерс.

– Проти, – твердо заявив той.

Емма не могла повiрити. Адмiрал передумав, а це означало, що коли всi iншi триматимуться своеi позицii, вона може й не програти.

– Панi Клiфтон.

– Проти.

– Пане Доббс.

– Проти.

– Пане Керрiк.

Фiнансовий директор завагався. Вiн казав Еммi, що виступае проти цiеi iдеi, позаяк був упевнений, що витрати суттево зростуть, i, незважаючи на запевнення Бьюкенена, компанii доведеться позичати у банку значнi кошти.

– За, – прошепотiв пан Керрiк.

Емма вилаялася про себе. Вона поставила хрестик поруч iз iменем Керрiка i ще раз перевiрила свiй список. П’ять голосiв проти п’ятьох.

Голова обернувся до останнього члена правлiння, який мав право голосувати.

Емма та Росс Бьюкенен отримали змогу з’ясувати, як проголосував би дон Педро Мартiнес, але не чому вiн так вчинив.




Дон Педро Мартiнес. 1958—1959



7

– Перевага в один голос?

– Атож, – пiдтвердив майор.

– Тодi купiвля акцiй уже виявилася вагомою iнвестицiею.

– Що бажаете, щоб я зробив тепер?

– Надалi пiдтримуйте голову правлiння, адже незабаром йому знову знадобиться ваша пiдтримка.

– Не впевнений, що розумiю вас.

– Вам i не треба розумiти, майоре.

Дон Педро пiднявся з-за столу i пiдiйшов до дверей. Зустрiч закiнчилася. Фiшер швидко покрокував за ним у коридор.

– Як ваше подружне життя, майоре?

– Краще й бути не може, – збрехав Фiшер, який хутко второпав, що жити самому дешевше, нiж удвох.

– Радий це чути, – Мартiнес передав майору пухкий конверт.

– Що це? – поцiкавився майор.

– Невеличкий бонус за першу перемогу, – пояснив Мартiнес, коли Карл вiдчинив вхiднi дверi.

– Але ж це я у вас у боргу, – зауважив Фiшер, засовуючи конверт у внутрiшню кишеню пiджака.

– І я впевнений, що ви менi його вiдпрацюете, – сказав Мартiнес, помiтивши чоловiка, який сидiв на лавi через дорогу, роблячи вигляд, що читае «Дейлi мейл».

– Ви все ще хочете, щоб я приiхав до Лондона до наступного засiдання ради директорiв?

– Нi, але щойно почуете, хто отримав контракт на спорудження «Бекiнгема», зателефонуйте менi.

– Ви будете першим, хто про це дiзнаеться, – пообiцяв Фiшер.

Вiн жартiвливо вiддав своему новому шефу честь i закрокував у бiк Слоун-сквер. Чоловiк по iнший бiк дороги за ним не пiшов, адже капiтан Гартлi не сумнiвався, куди саме прямуе майор. Дон Педро посмiхнувся й повернувся в будинок.

– Карле, скажи Дiего та Луiсу, що я хочу бачити iх негайно, i ти менi також будеш потрiбен.

Мажордом вклонився й замкнув вхiднi дверi, даючи зрозумiти, що про своi обов’язки вiн пам’ятае. Дон Педро повернувся до свого кабiнету, сiв за стiл, усмiхнувся й подумав про зустрiч, яку щойно провiв. Цього разу вони вiд нього не втечуть. Усе готово, щоб тепер заразом добити всю сiмейку. Вiн не збирався розповiдати майору, яким буде наступний крок. Адже мав чуйку, що, незважаючи на регулярнi бонуси, цей чоловiк може накласти в штани, i невiдомо, чим це може обернутися. Дону Педро не довелося довго чекати: у дверi постукали i в кiмнату ввiйшли трое чоловiкiв, яким вiн мiг довiритись. Двiйко його синiв зайняли своi мiсця по iнший бiк столу, що вкотре нагадало йому про вiдсутнiсть наймолодшого сина. І це лише додало дону Педро рiшучостi. Карл залишився стояти.

– Засiдання ради директорiв не могло б закiнчитися краще. Перевагою в один голос погодили продовжити будiвництво лайнера «Бекiнгем», i саме голос майора це забезпечив. Наступне, що нам потрiбно з’ясувати, – яка верф укладе контракт на його спорудження. Поки ми цього не знаемо, не можемо продовжувати роботу над другою частиною мого плану.

– А позаяк це може коштувати купу грошей, – зауважив Дiего, – чи е у тебе iдеi щодо того, як фiнансувати цю операцiю?

– Аякже, – вiдповiв дон Педро. – Я намiряюся пограбувати банк.


***

Полковник Скотт-Гопкiнс заскочив у «Кларенс» перед самим полуднем. Цей паб був розташований лише за сотню ярдiв вiд Давнiнг-стрит i добре вiдомий серед туристiв. Чоловiк пiдiйшов до стiйки, замовив пiв пiнти бiтера[6 - Бiтер – група алкогольних напоiв, до якоi входять гiркi настоянки та деякi види вермутiв i лiкерiв.] та подвiйний джин iз тонiком.

– З вас три шилiнги та шiсть пенсiв, сер, – сказав бармен.

Полковник поклав на стiйку два флорини, пiдхопив напоi та попрямував до нiшi в дальньому кутi, схованоi вiд стороннiх очей. Вiн поставив напоi на невеликий дерев’яний столик, позначений колами вiд пивних келихiв i слiдами вiд недопалкiв. Зиркнув на годинник. Його начальник рiдко спiзнювався, навiть попри те, що мав звичку з’являтися останньоi митi. Але не сьогоднi, бо секретар Кабiнету Мiнiстрiв зайшов у паб за кiлька хвилин й одразу ж подався до нiшi.

Полковник пiдвiвся:

– Доброго ранку, сер.

Вiн би зроду не звертався до нього «сер Алан» – не такi мiж ними стосунки.

– Доброго ранку, Браяне. Оскiльки маю лише кiлька хвилин у запасi, може, краще вiдразу поiнформуйте мене, як там справи.

– Мартiнес, його сини Дiего та Луiс, а також Карл Люнсдорф явно працюють в однiй командi. Однак пiсля моеi зустрiчi з Мартiнесом жодного з них не бачили поблизу шпиталю принцеси Александри у Харлоу й нiхто з них не вiдвiдував Бристоль.

– Це гарна новина, – мовив сер Алан, пiдiймаючи чарку. – Та це не означае, що Мартiнес не готуе чогось iншого. Вiн не той, хто так легко здаеться.

– Впевнений, що ви маете рацiю, сер. Хоча вiн не приiздить до Бристоля, це не означае, що Бристоль не приiздить до нього.

Мiнiстр звiв брову.

– Алекс Фiшер зараз працюе на Мартiнеса. Вiн знову опинився в правлiннi компанii Беррiнгтонiв i раз, а iнодi й двiчi на тиждень звiтуе перед своiм новим босом у Лондонi.

Мiнiстр сьорбнув подвiйного джину, смакуючи слова полковника. Перше, що зробив би вiн сам, це придбав кiлька акцiй «Судноплавноi компанii Беррiнгтонiв», щоб отримувати свою копiю протоколу пiсля кожного засiдання правлiння.

– Щось iще?

– Авжеж. Мартiнес записався на зустрiч iз управителем Банку Англii на одинадцяту ранку наступного четверга.

– Отже, ми зможемо дiзнатися, скiльки ще пiдроблених п’ятифунтових банкнот е ще в цього негiдника.

– Я думав, що ми знищили iх усi у Саутгемптонi у червнi торiк?

– Тiльки тi, якi вiн ховав у п’едесталi скульптури Родена. Але вiн переправляв меншi суми з Буенос-Айреса упродовж останнiх десяти рокiв, задовго до того, як хтось iз нас збагнув про його махiнацii.

– Чому б управителю просто не вiдмовитися мати справу з цiею людиною, коли ми всi знаемо, що ii грошi фальшивi?

– Тому, що управитель – пихатий iндик, i вiн вiдмовляеться вiрити, що хтось здатен вiдтворити iдеальну копiю однiеi з його коштовних п’ятифунтових банкнот. Тож Мартiнес намiряеться обмiняти всi своi старi лампи на новi[7 - Фраза пiдступного магрибинця з казки «Чарiвна лампа Аладдiна».], i я нiчого не можу з цим вдiяти.

– Я завжди можу його лiквiдувати, сер.

– Управителя чи Мартiнеса? – перепитав сер Алан, не зовсiм упевнений, чи Скотт-Гопкiнс жартуе.

Полковник усмiхнувся. У принципi, йому було байдуже кого.

– Нi, Браяне, я не можу санкцiонувати вбивство Мартiнеса, доки не отримаю законноi пiдстави для цього, i коли я востанне зазирав у Карний кодекс, за виготовлення фальшивих грошей зараз не страчують.


***

Дон Педро сидiв за столом i нетерпляче тарабанив пальцями по нотатнику в очiкуваннi телефонного дзвiнка.

Засiдання ради директорiв запланували на десяту ранку, зазвичай такi збори закiнчувалися опiвднi. Уже двадцять по дванадцятiй, а Фiшер досi не зателефонував, хоча вiн отримав чiткi вказiвки одразу повiдомити про результати зустрiчi. Раптом Мартiнес згадав, що Карл рекомендував Фiшеру не контактувати з шефом, доки не вiдiйде достатньо далеко вiд Беррiнгтон-гаусу, щоб бути певним, що нiхто з членiв ради директорiв не стане свiдком його дзвiнка.

Карл також порадив майору вибрати таке мiсце, де б ймовiрнiсть зустрiчi з кимось дорiвнювала нулю. Фiшер зупинився на пабi «Лорд Нельсон» не лише тому, що той розташовувався за милю вiд верфi Беррiнгтонiв, а й через те, що це був портовий район: у пабi наливали пiнтами алкогольнi напоi, iнколи сидр i нiколи «Бристольський крем Гарвi»[8 - «Бристольський крем Гарвi» – торгова марка хересу.]. Але що найважливiше – бiля вхiдних дверей стояла телефонна будка.

Телефон на столi дона Педро задзеленчав. Вiн схопив слухавку iще до другого сигналу. Карл також порадив Фiшеру не називатися, коли той дзвонив iз телефонноi будки, а також контролювати час розмови, щоб передати свое повiдомлення за одну хвилину.

– «Гарланд i Вольф», Белфаст.

– На небi е Бог, – вiдповiв дон Педро.

Лiнiя дала вiдбiй. Отже, на засiданнi ради директорiв не обговорювали нiчого суттевого, про що Фiшеру варто було повiдомити перед завтрашньою поiздкою до Лондона. Дон Педро поклав слухавку i поглянув на трьох чоловiкiв, що сидiли навпроти. Кожен iз них уже знав, яким буде його наступний крок.


***

– Заходьте.

Головний касир вiдчинив дверi й вiдступив убiк, пропускаючи банкiра з Аргентини до кабiнету управителя. Мартiнес увiйшов, одягнений у модний двобортний костюм, бiлу сорочку та шовкову краватку, все придбане у кравця на Севiл-роу. За ним слiдували два охоронцi, котрi несли велику потовчену валiзу з iнiцiалами «Б. М.». Позаду йшов цибатий джентльмен в елегантному чорному пiджаку, сiрому жилетi, штанях у смужку та з темною краваткою, щоб нагадати простим смертним, що вiн та управитель навчалися в однiй школi.

Охоронцi поставили валiзу в центрi кабiнету, а управитель вислизнув з-за свого столу i потиснув дону Педро руку. Вiн пильно споглядав на багаж, коли його гiсть вiдмикав застiбки та вiдкидав вiко. П’ятеро чоловiкiв поглянули вниз на ряд акуратно складаних банкнот номiналом у п’ять фунтiв. Незвичне видовище для будь-кого з них.

Управитель обернувся до головного касира й наказав:

– Сомервiллю, цi банкноти необхiдно перерахувати, а потiм перевiрити повторно, i якщо пан Мартiнес погодиться з вашими результатами, знищить iх.

Головний касир кивнув, один iз охоронцiв опустив вiко валiзи та повернув застiбки на мiсце. Вiдтак охоронцi повiльно пiдняли важку ношу й подалися за головним касиром. Управитель мовчав, поки не почув, як зачинилися дверi.

– Може, вип’ете зi мною «Бристольського крему», друже, доки чекатимемо, коли закiнчать пiдрахунки?

Дону Педро знадобився якийсь час, щоб усвiдомити, що звертання «друже» – прояв прихильностi, навiть визнання, що ти став членом клубу, незважаючи на те, що ти iноземець.

Управитель наповнив два келихи й подав один своему гостю:

– На здоров’я, друже.

– На здоров’я, друже, – i собi сказав дон Педро.

– Я здивований, – зауважив управитель, зробивши ковток, – що ви зберегли таку велику суму готiвкою.

– Цi грошi зберiгалися у сховищi в Женевi упродовж останнiх п’яти рокiв, i вони залишилася б там, якби ваш уряд не вирiшив друкувати новi банкноти.

– Це не мое рiшення, друже. Я радив цього не робити, але той телепень iз Кабiнету Мiнiстрiв – не та школа й не той унiверситет, – бурмотiв управитель мiж ковтками, – наполягав на тому, що нiмцi пiд час вiйни пiдробляли нашi п’ятифунтовi банкноти. Я йому казав, що це просто неможливо, але вiн не слухав. Мабуть, вирiшив, що розбираеться на цьому краще, нiж Банк Англii. Також я йому сказав, що доки мiй пiдпис стоiть на банкнотi англiйського банку, цю суму виплачуватимуть без обмежень.

– Я меншого й не очiкував, – зауважив дон Педро й ризикнув усмiхнутися.

Пiсля цього чоловiкам стало важко знайти тему для розмови, в якiй вони обое почувалися б вiльно. Тiльки поло (не водне), Вiмблдон i нетерпляче очiкування дванадцятого серпня[9 - 12 серпня у Великiй Британii розпочинаеться сезон полювання на курiпок.] допомогли пiдтримувати бесiду достатньо довго, щоб управитель мiг налити другу порцiю хересу. Вiн не змiг приховати свого полегшення, коли телефон на його столi нарештi задзеленчав. Управитель поставив келих, пiдняв слухавку й уважно вислухав. Вiдтак витягнув «паркер» iз внутрiшньоi кишенi пiджака й записав суму. Потiм попросив головного касира повторити ii.

– Дякую, Сомервiллю, – сказав вiн, перш нiж опустити слухавку. – Радий повiдомити, що нашi суми збiгаються, друже. Не те щоб я сумнiвався в цьому… – швидко додав вiн.

Чоловiк вiдсунув горiшню шухляду свого столу, вийняв звiдти чекову книжку й акуратним упевненим почерком написав: «Два мiльйони, сто сорок три тисячi, сто тридцять п’ять фунтiв». Вiн ледве стримався, щоб не додати слово «загалом» перед тим, як поставити свiй пiдпис. І посмiхнувся, передаючи чек дону Педро, котрий перевiрив суму, перш нiж i собi посмiхнутися.

Дон Педро волiв би за краще мати вексель, але чек, пiдписаний управителем Банку Англii, навiть лiпший. Зрештою, це був той же пiдпис, що i на п’ятифунтовiй банкнотi.


8

Усi трое виiхали з будинку номер сорок чотири на Ітон-сквер у рiзний час, але кiнець кiнцем опинилися в одному мiсцi.

Першим з’явився Луiс. Вiн прибув на станцiю метро «Слоун-сквер» i сiв на потяг кiльцевоi лiнii до Гаммерсмiта, де перейшов на лiнiю «Пiкадiллi». Капрал Кренн вiд нього не вiдставав.

Дiего сiв у таксi до автовокзалу Вiкторiя та пересiв на автобус до аеропорту; за ним одразу приеднався його «хвiст».

Луiс спростив Кренну завдання не вiдступати вiд нього нi на крок, проте вiн робив лише те, що наказав йому батько. На «Г’юнслоу-Вест» вийшов iз пiдземки й узяв таксi до Лондонського аеропорту, де перевiрив розклад рейсiв, аби переконатися, що потрiбний йому лiтак вилiтае трохи бiльш нiж за годину. Вiн придбав останне число «Плейбоя» й оскiльки не мав багажу, то повiльно рушив у бiк п’ятого виходу.

Автобус привiз Дiего до термiналу за кiлька хвилин до десятоi. Вiн також перевiрив розклад рейсiв i виявив, що його лiтак до Мадрида затримуеться на сорок хвилин. Це не мало жодного значення. Дiего перебрався до бару, замовив канапку з шинкою та кавою, пiсля чого зайняв мiсце бiля входу, щоб нiкого не пропустити.

Карл зачинив вхiднi дверi будинку номер сорок чотири за кiлька хвилин пiсля вильоту Луiса до Нiцци. Вiн подався у напрямку Слоун-стрит, несучи пакет з «Герродса», вже наповнений. Зупинився, щоб помилуватися товарами, виставленими у вiтринi, та на вiдображення у склi; старий виверт, аби переконатися, чи за вами хтось не стежить. І виявив скромно одягненого маленького чоловiчка, котрий ходив за ним тiнню весь останнiй мiсяць. Коли Карл дiйшов до «Герродса», то вже не сумнiвався, що його переслiдувач вiдстае лише на кiлька крокiв вiд нього.

Лакей у довгiй зеленiй лiвреi та цилiндрi вiдчинив для Карла дверi й привiтався. Вiн пишався тим, що знав усiх постiйних клiентiв в обличчя.

Щойно Карл зайшов усередину, вiн хутко кинувся до галантерейного вiддiлу i додав кроку, коли проходив повз шкiрянi вироби. Вiн уже майже бiг, коли дiстався до майданчика iз шiстьма лiфтами. Тiльки в одному з них були вiдчиненi дверцята. Вiн уже був напакований, але ще один пасажир зумiв утиснутися. «Хвiст» майже наздогнав його, але лiфтер зачинив решiтку просто перед його носом. Переслiдуваний не втримався вiд посмiшки переслiдувачу, коли лiфт зник iз поля зору останнього.

Карл не виходив, поки лiфт не досяг горiшнього поверху. Тодi швидко проминув електричнi товари, меблi, книгарню та художню галерею, щоб дiстатися до кам’яних сходiв у пiвнiчному кiнцi магазину, якими рiдко користувалися. Вiн переступав через двi сходинки й зупинився, лише коли повернувся на перший поверх. Вiдтак перетнув секцiю чоловiчого одягу, парфумерiю та канцелярськi товари й дiстався бiчних дверей, якi виходили на Ганс-роуд. Опинившись на тротуарi, гукнув перше таксi, що з’явилося, залiз у салон i пригнувся.

– Лондонський аеропорт! – наказав вiн.

Зачекав, поки таксi проiде через два свiтлофори, перш нiж ризикнув поглянути в задне скло. Жодних слiдiв його переслiдувача не було видно, хiба що сержант Робертс осiдлав велосипед або стрибнув у лондонський автобус.

Карл навiдувався до «Герродса» щоранку впродовж минулого тижня, щоразу затримуючись у продуктовому вiддiлi на першому поверсi, аби придбати харчi перед своiм поверненням на Ітон-сквер. Але не сьогоднi. Хоча цього разу вiн i позбувся людини зi SAS, та тепер знав, що не зможе викинути вибрик iз «Герродсом» удруге. А позаяк йому, можливо, доведеться доволi часто навiдуватися в сьогоднiшне мiсце призначення, iм не складе труднощiв дiзнатися, куди вiн прямуе, тож у майбутньому вони обов’язково чекатимуть його вже бiля трапу лiтака.

Коли таксi висадило його бiля термiналу «Європа», Карл не став купувати число «Плейбоя» й не затримався, щоб випити кави, а просто одразу ж подався до виходу номер вiсiмнадцять.


***

Лiтак Луiса приземлився в Нiццi за кiлька хвилин пiсля злету лiтака Карла. У Луiса була схована купка нових п’ятифунтових банкнот у його несесерi, а вказiвка не могла бути зрозумiлiшою: насолоджуйся вiдпочинком i не повертайтеся хоча б iз тиждень. Навряд чи було легше завдання, але воно було частиною загального плану дона Педро. Лiтак Дiего увiйшов до iспанського повiтряного простору з годинним запiзненням, та позаяк його зустрiч iз одним iз провiдних iмпортерiв яловичини мала вiдбутися не ранiше четвертоi години пополуднi, часу залишалося ще достатньо. Коли Дiего лiтав до Мадрида, то завжди зупинявся в одному й тому ж готелi, обiдав у тому ж ресторанi й вiдвiдував той самий бордель. Його «хвiст» також забронював собi номер у тому ж готелi та харчувався в тому ж ресторанi, але самотньо сидiв у кав’ярнi через дорогу щоразу, коли Дiего на пару годин затримувався у La Buena Noche[10 - La Buena Noche (iсп.) – на добранiч.]. Цi витрати навряд чи здивують полковника Скотта-Гопкiнса.


***

Карл Люнсдорф зроду не бував у Белфастi, але пiсля кiлькох вечорiв пиятики у «Вордс айрiш гаус» на Пiкадiллi вiн покинув паб, маючи майже всi вiдповiдi на своi запитання про це мiсто. А ще вiн обiцяв собi надалi пити не бiльше однiеi пiнти «Гiннесса» за раз.

Вийшовши з примiщення аеропорту, вiн узяв таксi до готелю «Роял Вiндзор» у центрi мiста, де ранiше забронював собi номер на три ночi. А на рецепцii сказав, що, можливо, буде змушений затриматися надовше, залежно вiд того, як пiдуть його справи. Опинившись у номерi, чоловiк замкнув дверi, розпакував торбинку вiд «Герродса» i пiшов до ванноi кiмнати. Потiм простягнувся на лiжку, мiркуючи про те, щоб такого затiяти цього вечора. Вiн не змiнював локацii, поки не побачив, як спалахують вуличнi лiхтарi. Вiдтак ще раз простудiював мапу мiста, тож до моменту виходу з готелю йому бiльше не було потреби звiрятися з нею.

Чоловiк вийшов iз свого номера одразу пiсля шостоi та спустився сходами на перший поверх. Вiн зроду не користувався готельними лiфтами – крихiтний закритий простiр, що дозволяв iншим гостям легко його запам’ятати. Потiм швидко, але не занадто, пройшов через фое i вийшов на Донегалл-роуд. Минувши сто ярдiв вiтрин, упевнився, що за ним нiхто не стежить. Вiн знову опинився в тилу ворога.

Чоловiк вирiшив скористатися прямим маршрутом до мiсця призначення, але спершу поблукав бiчними вулицями, тож прогулянка, яка зазвичай займала двадцять хвилин, тривала трохи менше години. Та вiн не поспiшав. Коли ж нарештi дiйшов до Фоллс-роуд, то вiдчув на чолi краплинки поту. Знав, що страх буде його постiйним супутником, доки залишатиметься в межах чотирнадцятьох кварталiв, зайнятих самими католиками. Це не вперше в життi вiн опинився в мiсцi, де не був цiлком упевненим, що залишиться живим.

Зi зростом шiсть футiв i три дюйми, з кучмою густого свiтлого волосся та тiлом вагою двiстi вiсiм фунтiв, що переважно складалося з м’язiв, Карлу було нелегко розчинитися в юрбi. Те, що було перевагою, коли вiн був молодим офiцером СС, може виявитися вадою упродовж наступних кiлькох годин. Лише одне йому було на руку – його нiмецький акцент. Багато католикiв, котрi жили на Фоллс-роуд, ненавидiли англiйцiв навiть бiльше, нiж нiмцiв, хоча iнодi це було складно визначити. Зрештою, Гiтлер же обiцяв об’еднати пiвнiч i пiвдень, коли виграе вiйну. Карл часто замислювався, яку посаду отримав би вiд Гiммлера, якби, як той радив, Нiмеччина вторглася у Велику Британiю, а не припустилася згубноi помилки повернути на схiд i вторгнутися у Росiю. Шкода, що фюрер не цiкавився iсторiею. Проте Карл не сумнiвався в тому, що багато прихильникiв iрландськоi едностi були не бiльш нiж злочинцi та хулiгани, котрi вважали патрiотизм одним iз завуальованих способiв заробляти грошi. Ірландська республiканська армiя мала щось спiльне з СС.

Вiн побачив вивiску, що гойдалася пiд вечiрнiм бризом. Якщо повертати назад, то це треба робити зараз же. Чоловiк не вагався, адже вiн нiколи не забуде про те, що саме Мартiнес допомiг йому накивати п’ятами зi своеi батькiвщини, коли росiйськi танки опинилися на вiдстанi одного пострiлу вiд Рейхстагу.

Вiн зайшов у дверi з облупленою зеленою фарбою, якi провадили у бар, почуваючись настiльки ж непомiтним, як черниця в букмекерськiй конторi. Але вiн уже знав, що не iснуе iншого способу повiдомити ІРА про те, що вiн у мiстi. І рiч не в тiм, кого ти знаеш… вiн не знав нiкого.

Вiскi «Джемiсон» Карл замовляв iз перебiльшеним нiмецьким акцентом. Потiм сягнув по гаманець, вийняв звiдти хрустку банкноту в п’ять фунтiв i поклав ii на стiйку. Бармен пiдозрiло глипнув на грошi, наче сумнiвався, чи достатньо мае грошей у касi, щоб вiдрахувати здачу.

Карл хильнув вiскi й одразу ж замовив iще. Йому слiд було хоча б спробувати продемонструвати, що вiн мае щось спiльне з ними. Його завжди тiшило, скiльки людей вважали, що великi чоловiки мають бути й великими пияками також. Пiсля другоi чарки вiскi вiн роззирнувся по кiмнатi, але нiхто не забажав хоч кинути на нього оком. У барi сидiло людей iз двадцятеро: вони балакали, грали в домiно, сьорбали пиво й усi робили вигляд, нiби не помiтили в кiмнатi слона.

О пiв на десяту бармен дзеленькнув та оголосив останнi замовлення, через що кiлька клiентiв пiдбiгли до стiйки й замовили чергову порцiю. Нiхто досi не нагородив Карла й поглядом, не кажучи вже про те, щоб пiдiйти до нього. Вiдвiдувач посидiв ще кiлька хвилин, але нiчого не змiнилося, тож вiн вирiшив повернутися до готелю та повторити спробу завтра. Вiн знав, що минуть роки, перш нiж вони будуть ставитися до нього як до свого, якщо це взагалi колись станеться. У нього було лише кiлька днiв, аби зустрiти когось, хто навiть не подумав би про те, щоб зайти до цього бару, але хто б iще до опiвночi дiзнався, що там побував Карл.

Коли пiшов назад на Фоллс-роуд, то помiтив кiлька пар очей, що стежили за кожним його порухом. За мить двое п’яничок, не цiлком тверезих, перетнули вулицю й ув’язалися за ним. Нiмець сповiльнив крок, аби переконатися, що його переслiдувачi затямлять, де вiн ночуе, щоб мати змогу передати iнформацiю нагору. Зайшов до готелю, обернувся й помiтив тiнi, що зачаiлися на iншому боцi вулицi. Чоловiк пiднявся сходами на третiй поверх i зайшов до свого номера, усвiдомлюючи, що, мабуть, не змiг би зробити у свiй перший день у мiстi бiльше, нiж повiдомити iм про свою присутнiсть.

Карл пожер усе безкоштовне печиво, що залишилося на стiйцi, з’iв апельсин, яблуко та банан iз миски з фруктами. Цього було цiлком достатньо. Коли в квiтнi 1945-го вiн драпав iз Берлiна, то вижив завдяки водi з каламутних рiчок, нещодавно скаламучених танками та великими вантажiвками, маючи за розкiш поласувати сирим кроликом; вiн навiть з’iв його шкiрку, коли дiстався до швейцарського кордону. Пiд час цього тривалого шляху вiн нiколи не спав пiд дахом, не ходив дорогою й жодного разу не заходив у мiсто чи село, поки не дiстався до Середземноморського узбережжя, звiдки його переправили на борту трампового пароплава[11 - Трампове судноплавство – нерегулярнi рейси морських кораблiв без чiткого розкладу, якi здiйснюють на основi угоди мiж судновласником i суб’ектом зовнiшньоекономiчноi дiяльностi.] в лантусi з вугiллям. Минуло ще п’ять мiсяцiв, перш нiж вiн зiйшов на берег Аргентини i заявився до Буенос-Айреса. Негайно ж подався на пошуки дона Педро Мартiнеса, виконуючи останнiй наказ, який йому вiддав Гiммлер перед тим, як вкоротити собi вiку. Тепер Мартiнес був його шефом.


9

Наступного ранку Карл пiднявся пiзно. Вiн знав, що не зможе дозволити собi поснiдати в ресторанi, повному протестантiв, тому перехопив сендвiч iз беконом у кафе на розi Лiсон-стрит, пiсля чого повiльно попрошкував назад до Фоллс-роуд, яка зараз була запруджена покупцями, матусями з дитячими вiзочками, дiтлахами iз сосками в ротi та священниками в чорних рясах.

Вiн знову опинився бiля «Волонтера», щойно господар вiдчинив вхiднi дверi. Той миттю впiзнав Карла – чоловiка п’яти футiв, але вигляду не показав. Карл замовив пiнту свiтлого й заплатив за неi грошима, якi дали на здачу вiд сендвiча з беконом. Вiн залишався пiдпирати шинквас аж до закриття закладу, беручи лише двi короткi перерви, щоб справити нужду. Маленький пакетик солоних сухарикiв – це й увесь його обiд. До вечора спромiгся ще на три пакетики, вiд чого ще дужче закортiло випити. Вiдвiдувачi заходили й виходили, i Карл помiтив, що один-двое з них нiчого не замовляли, через що вiдчув трохи бiльшу надiю. До нього нiби приглядалися. Та час спливав, i з ним досi нiхто не забалакав i навiть не кидав погляд у його бiк.

За п’ятнадцять хвилин пiсля оголошення останнiх замовлень бармен заволав: «Час, панове, збиратися!», i Карл вiдчув, що згаяв надаремно ще один день. Повернувшись до дверей, вiн навiть подумав про план Б, який передбачав перехiд на iнший бiк i налагодження контакту з протестантами.

Та щойно вийшов на вулицю, як бiля нього опинився чорний «гiллмен»[12 - «Гiллмен» – марка англiйських автомобiлiв, якi випускали у 1907–1979 рр.]. Заднi дверцята розчахнулися, перш нiж вiн встиг вiдреагувати, двое чоловiкiв схопили його й кинули на задне сидiння. Машина рвонула з мiсця.

Карл пiдвiв голову i побачив юнака, котрий, мабуть, ще був недостатньо дорослим для голосування, але вже тримав пiстолет бiля його лоба. Єдине, що його зараз хвилювало, це те, що молодик був переляканий явно дужче за пасажира i трясся так сильно, що пiстолет мiг вистрелити випадково. Карл мiг би обеззброiти хлопця в одну мить, та це б зруйнувало його план, тому вiн стримався, коли старший чоловiк, який сидiв iз другого боку, в’язав йому руки за спину, а потiм зав’язував очi шаликом. Той самий чоловiк перевiрив, чи мае вiн зброю, i спритно вихопив гаманець. Карл почув, як той присвиснув, коли рахував банкноти по п’ять фунтiв.

– Там, звiдки це прийшло, е набагато бiльше, – зауважив Карл.

Спалахнула гаряча суперечка мовою, яку Карл вважав iхньою рiдною. З’явилося вiдчуття, що хтось iз них пропонував його вколошкати, але Карл сподiвався, що старший чоловiк спокуситься можливiстю отримати бiльше грошей. Грошi, мабуть, таки переважили, бо холодне дуло пiстолета вже торкалося його лоба.

Автiвка повернула праворуч, а за кiлька хвилин – лiворуч. Кого вони намагаються обдурити? Карл знав, що вони просто кружляють тим же маршрутом, який сенс iм було ризикувати й покидати свою католицьку твердиню.

Раптом машина зупинилася, дверцята вiдчинилися, i Карла викинули на вулицю. Якщо залишиться живий iще хвилин п’ять, подумав вiн, то зможе ще пожити, щоб заслужити пенсiю по старостi. Хтось схопив його за чуприну й рвучко звiв на ноги. Поштовх у спину – i вiн полетiв у вiдчиненi дверi. Із пiдсобки долинав запах паленого м’яса, але вiн пiдозрював, що годувати нiхто не збирався.

Бранця потягли сходами до кiмнати, в якiй смердiло запрiлою бiлизною, та штовхнули на жорсткий дерев’яний ослiнчик.

Дверi ляснули, i чоловiк залишився сам. Чи нi? Полонений припускав, що в цьому безпечному будинку е хтось старший, можливо, командир «вiйськовоi зони», котрий зараз вирiшуе, що з ним робити.

Карл не мiг бути певен, чи довго доведеться чекати. Здавалося, що в годинах кожна хвилина була довшою за попередню. Раптом дверi вiд удару розчахнулися, i бранець почув, як до кiмнати увiйшли щонайменше трое чоловiкiв. Один iз них закружляв навколо стiльця.

– Що тобi треба, англiйцю? – брутально запитав вiн.

– Я не англiець, – заперечив Карл. – Я нiмець.

Запанувала тривала тиша.

– То що ти хочеш, фрице?

– Маю вам щось запропонувати.

– Хочеш пiдтримати ІРА? – iнший голос, молодший i бiльш емоцiйний, але без владних ноток.

– ІРА менi пофiг.

– Тодi навiщо ризикувати своiм життям, намагаючись нас знайти?

– Бо, як я вже казав, маю пропозицiю, яка може вас зацiкавити. То чому б вам не кинути викаблучуватися й не покликати того, хто може приймати рiшення. Бо пiдозрюю, юначе, що твоя мама все ще навчае тебе, як ходити на горщик.

П’ястук врiзався йому в щелепу, пiсля чого вiдбувся гучний i гнiвний обмiн думками, одночасно сперечалися кiлька голосiв. Карл вiдчув, як кров поцiбенiла пiдборiддям, i приготувався до другого удару, але так його й не дочекався. Мабуть, думка старшого чоловiка переважила. За мить трое з них вийшли з кiмнати, хряснувши дверима. Але цього разу Карл знав, що вiн уже не сам. Сидячи тривалий час iз зав’язаними очима, вiн став чутливiшим до звукiв i запахiв. Минула щонайменше година, перш нiж дверi вiдчинилися знову й до кiмнати м’яко увiйшов чоловiк, на ногах якого, схоже, були туфлi. Карл змiг вiдчути, що той зупинився всього за кiлька дюймiв вiд нього.

– Як тебе звати? – запитав чоловiк чемно i майже без акценту.

Карл здогадався, що голос належить комусь вiком вiд тридцяти п’яти до сорока лiт. Усмiхнувся. Хоча й не мiг бачити, та це був той, iз ким вiн прийшов домовлятися.

– Карл Люнсдорф.

– А що привело вас до Белфаста, пане Люнсдорф?

– Менi потрiбна ваша допомога.

– Яку допомогу маете на увазi?

– Менi потрiбен хтось, хто вiрить у вашу справу i водночас працюе на верфi «Гарланд i Вольф».

– Упевнений, що ви вже знаете, що небагато католикiв можуть знайти роботу на «Гарланд i Вольф». Це закрите пiдприемство. Боюся, що ви приiхали намарно.

– Є там кiлька католикiв, ретельно перевiрених. Вони працюють на спецiалiзованих дiлянках, електрики, сантехнiки та зварювальники, там, де не можуть знайти протестанта вiдповiдноi квалiфiкацii.

– Ви добре поiнформованi, пане Люнсдорф. Але навiть якби ми змогли знайти чоловiка, котрий пiдтримуе нашу справу, що б ви очiкували вiд нього?

– «Гарланд i Вольф» тiльки-но отримали контракт iз «Судноплавною компанiею Беррiнгтонiв»…

– …на будiвництво комфортабельного лайнера пiд назвою «Бекiнгем».

– Бачу, що й ви добре поiнформованi, – зауважив Карл.

– Не аж так, – сказав чемний голос. – Рисунки майбутнього корабля було надруковано на перших шпальтах обох наших мiсцевих газет наступного ж дня пiсля пiдписання контракту. Тож, пане Люнсдорф, розкажiть менi те, чого я не знаю.

– Роботи розпочинаються наступного мiсяця, корабель мають передати Беррiнгтонам 15 березня 1962 року.

– І чого ви сподiваетесь досягти з нашою допомогою? Пришвидшити процес чи сповiльнити?

– Припинити.

– Непросте завдання, коли стiльки пiдозрiлих очей зиркають навколо.

– Ми в боргу не залишимося.

– Заради чого? – втрутився брутальний голос.

– Скажiмо, я представляю компанiю-конкурента, яка хотiла б бачити «Судноплавну компанiю Беррiнгтонiв» у фiнансових тарапатах.

– І як ми заробимо нашi грошi? – поцiкавився вихований голос.

– За результатами. Контракт визначае, що спорудження корабля мае здiйснюватися у вiсiм етапiв, за кожним етапом закрiпленi конкретнi дати. До прикладу, акти виконаних робiт першого етапу сторони мають пiдписати не пiзнiше першого грудня цього року. Пропоную вам по тисячi фунтiв за кожен день, на який затягнеться будь-який етап. Якщо процес затримаеться на рiк, ми заплатимо вам триста шiстдесят п’ять тисяч.

– Я знаю, скiльки днiв у роцi, пане Люнсдорф. Якщо ми пристанемо на вашу пропозицiю, то будемо очiкувати авансу, як то кажуть, з «вашоi доброi волi».

– Скiльки? – впевнено запитав Карл, уперше вiдчувши себе на рiвнi iз спiвбесiдниками.

Двое чоловiкiв зашепотiлися мiж собою.

– Гадаю, що перший внесок у двадцять тисяч фунтiв допоможе переконати нас у серйозностi ваших намiрiв, – оголосив чемний голос.

– Дайте менi номер вашого банкiвського рахунку, i завтра вранцi я перекажу вам цю суму.

– Будемо на зв’язку, – сказав вихований голос. – Але не ранiше, нiж ми розглянемо вашу пропозицiю.

– Ви ж не знаете, де я живу.

– Будинок сорок чотири на Ітон-сквер, у Челсi, пане Люнсдорф.

Настав час замовкнути Карловi.

– І якщо ми погодимося допомогти вам, пане Люнсдорф, глядiть, не припустiться поширеноi помилки недооцiнювати iрландцiв, як це зробили англiйцi майже тисячу рокiв тому.


***

– То як ви спромоглися загубити Люнсдорфа?

– Вiн утiк вiд сержанта Робертса в «Герродсi».

– Інодi менi хочеться того ж самого, коли йду на закупи з дружиною, – зауважив мiнiстр. – А як щодо Луiса та Дiего Мартiнесiв? Вони також звiялися?

– Нi, але вони виявилися не бiльш нiж димовою завiсою, щоб вiдволiкти на себе нашi ресурси, поки зникатиме Люнсдорф.

– І скiльки був вiдсутнiй Люнсдорф?

– Три днi. Повернувся на Ітон-сквер у п’ятницю по обiдi.

– Вiн не мiг iздити кудись далеко за той час. Якби я був любителем побитися об заклад, то поставив би на Белфаст, пам’ятаючи, що вiн провiв кiлька вечорiв минулого мiсяця, хиляючи «Гiннес» в iрландському пабi на Пiкадiллi.

– А Белфаст – мiсто, в якому будують «Бекiнгем». Але я все ще не знаю, що саме задумав Мартiнес, – сказав Скотт-Гопкiнс.

– Я також не знаю, але можу повiдомити, що нещодавно вiн поклав трохи бiльше двох мiльйонiв фунтiв на рахунок у Сент-Джеймському вiддiленнi банку «Мiдленд» i негайно ж узявся скуповувати акцii Беррiнгтонiв. Не мине багато часу, як вiн зможе посадовити й другого директора в правлiння.

– Можливо, вiн плануе перебрати компанiю на себе?

– Для панi Клiфтон iдея Мартiнеса керувати iхнiм родинним бiзнесом була б вельми принизливою. Добре iм’я дорожче за грошi.

– Але Мартiнесу доведеться витратити цiлий статок, якщо спробуе це зробити.

– Сумнiваюся в цьому. У цього чоловiка вже готовий план дiй на будь-який надзвичайний випадок, але я, чорт забирай, не зможу допетрати, що вiн задумав.

– Чи можна iще щось зробити?

– Небагато, хiба сидiти й чекати, i сподiваюся, що хтось iз них десь схибить.

Мiнiстр допив трунок i додав:

– Інколи я жалкую, що народився не в Росii. Адже зараз уже б очолював КДБ, i менi не довелося б гаяти час на якiсь iгри за правилами.


10

– Нiхто не винен, – сказав голова правлiння.

– Можливо, й так, але ми, здаеться, уникаемо однiеi незрозумiлоi катастрофи, щоб потрапити в iншу, – зауважила Емма.

Вона почала читати вголос довгий перелiк подiй, який тримала перед собою.

– Пожежа у вантажному вiдсiку, яка затримуе будiвництво на кiлька днiв; рвуться стропи, коли вивантажують котел, i як результат вiн опиняеться на днi гаванi; епiдемiя харчових отруень, у результатi яких сiмдесят трьох електрикiв, сантехнiкiв i зварювальникiв вiдправляють додому; страйк «диких котiв»[13 - Страйк «диких котiв» – акцiя, яку робiтники проводять без дозволу, пiдтримки або схвалення керiвництва профспiлки.]…

– І що в пiдсумку, пане голово? – поцiкавився майор Фiшер.

– Ми дуже вiдстаемо вiд графiка, – вiдповiв Бьюкенен. – Жодного шансу, що перший етап буде завершений до кiнця цього року. Якщо так триватиме, доведеться переглянути весь наш початковий план.

– А якi фiнансовi наслiдки цих невдач? – запитав адмiрал.

Майкл Керрiк, фiнансовий директор компанii, поглянув на своi нотатки.

– Поки що перевитрати становлять близько трьохсот дванадцяти тисяч фунтiв стерлiнгiв.

– Ми зможемо покрити збитки з наших резервiв чи доведеться вдатися до короткострокових позик? – поцiкавився Доббс.

– У нас грошей бiльш нiж достатньо, щоб покрити початковий дефiцит нашого капiталу, – запевнив Керрiк. – Але доведеться зробити все вiд нас залежне, щоб компенсувати втрачений час упродовж найближчих мiсяцiв.

«Усе вiд нас залежне», – записала Емма у своему нотатнику.

– Можливо, що в обставинах, якi склалися, – продовжив голова, – буде мудро вiдкласти будь-якi повiдомлення про ймовiрну дату запуску лайнера, позаяк починае виглядати так, що нам доведеться переглянути своi первiснi прогнози як щодо термiнiв, так i щодо фiнансових витрат.

– Коли ви працювали заступником голови правлiння «Пi енд О», – озвався Ноулс, – то коли-небудь стикалися з низкою подiбних проблем? Чи те, що ми переживаемо, нестандартна ситуацiя?

– Це виняткова ситуацiя, я зроду ранiше не натрапляв на щось подiбне, – визнав Бьюкенен. – У кожного будiвництва е своi невдачi та сюрпризи, але здебiльшого у довготермiновiй перспективi все, як правило, стабiлiзуеться.

– Чи передбачае наш страховий полiс якiсь iз цих проблем?

– Ми змогли висловити кiлька претензiй, – поiнформував Дiксон, – але страховi компанii завжди встановлюють обмеження, якi в одному чи двох випадках ми вже перевищили.

– Але, безумовно, деякi з цих перешкод е прямою вiдповiдальнiстю «Гарланда i Вольфа», – заявила Емма. – Тож ми можемо посилатися на вiдповiднi штрафнi санкцii в угодi.

– Я дуже хотiв би, щоб це було так легко, панi Клiфтон, – зiтхнув голова, – але «Гарланд i Вольф» оскаржують майже кожну з наших претензiй, стверджуючи, що вони не можуть нести пряму вiдповiдальнiсть за жодну з перешкод. Нинi це перетворилося на поле битви для юристiв, що коштуе нам iще бiльших грошей.

– Ви вбачаете тут якусь систему, пане голово?

– Не впевнений, що розумiю вас, адмiрале.

– Несправне електричне обладнання вiд надiйноi компанii в Лiверпулi, котел, який топлять у гаванi вантажники каботажного корабля, харчове отруення робiтникiв, що не поширюеться на iншi дiлянки, хоча харчi нам привозить один i той самий постачальник iз Белфаста?

– Що ви маете на увазi, адмiрале?

– Занадто багато збiгiв, якi трапляються водночас, коли ІРА починае демонструвати свою силу.

– Ну й порiвняннячко ви робите, – гмикнув Ноулс.

– Можливо, я забагато начитався про це, – визнав адмiрал, – але я народився в графствi Мейо[14 - Мейо, буквально Тисова рiвнина – територiя на заходi Ірландii.], мiй батько був протестантом, а мама – римо-католичка, тож я добре знаю, про що йдеться.

Емма зиркнула через стiл, щоб побачити, як Фiшер люто щось чиркав у блокнотi, але вiн вiдклав авторучку, як тiльки помiтив ii зацiкавлення. Жiнка знала, що Фiшер не був католиком, не був ним також фактично i дон Педро Мартiнес, чиiм богом насправдi був золотий тiлець. Зрештою, вiн продавав зброю нiмцям пiд час вiйни, то чому б йому не мати справу з ІРА, якщо це слугуе його метi?

– Будемо сподiватися, що менi вдасться виголосити кращий звiт, коли ми знову зустрiнемося наступного мiсяця, – резюмував голова, але в його голосi не було колишньоi впевненостi.

Щойно засiдання закiнчилося, Емма iз здивуванням побачила, як Фiшер швидко вийшов iз зали, нi з ким не перекинувшись i словом. Ще один збiг?

– Еммо, чи можу я з вами переговорити? – попросив Бьюкенен.

– Я повернуся за мить, пане голово, – вiдказала Емма, перш нiж вийти за Фiшером у коридор i побачити, як той збiгае сходами.

Чому вiн не зачекав на лiфт? Вона пiдiйшла до лiфта й натиснула на гудзик iз позначкою G. Коли дверi вiдчинилися на першому поверсi, жiнка вийшла не одразу, а спостерiгала, як майор штовхае обертовi дверi й вибираеться з будiвлi. До того часу, як Емма дiйшла до дверей, Фiшер уже пiдходив до своеi машини. Вона залишалася всерединi, спостерiгаючи, як той iде до ворiт. На ii превеликий подив, вiн повернув лiворуч у бiк нижнiх докiв, а не праворуч – у напрямку Бристоля.

Емма штовхнула дверi й побiгла до своеi машини. Коли дiсталася до брами, то кинула погляд лiворуч i помiтила автiвку майора вдалинi. Вона вже хотiла рушити за ним, аж тут шлях iй перетнула вантажiвка. Еммi вилаялася, повернула лiворуч i прилаштувалася за нею. Потiк транспортних засобiв, якi прямували у зворотному напрямку, не дозволяв обiгнати ii. Емма проiхала лише пiв милi, коли помiтила автомобiль Фiшера, припаркований перед пабом «Лорд Нельсон». Пiд’iхавши ближче, вона побачила майора, який стояв у телефоннiй будцi бiля пабу й набирав якийсь номер.

Вона трималася впритул з вантажiвкою, аж доки телефонна будка не зникла у дзеркалi заднього огляду. Потiм водiйка розвернулася й повiльно поiхала назад, поки знову не з’явилася телефонна будка. Вона з’iхала на узбiччя, але не глушила двигун. Незабаром майор вийшов iз телефонноi будки, повернувся до своеi машини й поiхав. Жiнка не поiхала за ним, а дивилася вслiд, аж поки той не зник iз поля зору. Тепер вона знала напевне, куди вiн iде.

Коли Емма заiхала у ворота верфi за кiлька хвилин, то не була здивована, побачивши автiвку майора, припарковану на своему звичному мiсцi. Вона пiднялася лiфтом на четвертий поверх i пiшла прямо до iдальнi. Кiлька директорiв, зокрема й Фiшер, стояли за довгим фуршетним столом, накладаючи собi iжу в тарiлки. Емма схопила тарiлку та приедналася до них, пiсля чого присiла поруч iз головою правлiння.

– Ви хотiли про щось побалакати, Россе?

– Атож. Необхiдно дещо термiново обмiркувати.

– Не зараз, – сказала Емма, побачивши, як Фiшер зайняв свое мiсце навпроти неi.


***

– Це мае бути щось важливе, полковнику, оскiльки я щойно перервав зустрiч iз лiдером палати громад… – мовив мiнiстр.

– У Мартiнеса е новий водiй.

– Ну то й що? – не збагнув мiнiстр.

– Вiн ранiше був скарбником Лаяма Догертi.

– Командира ІРА у Белфастi?

– Саме так.

– Як його звати? – узяв олiвець сер Алан.

– Кевiн Реффертi, псевдо «Чотири пальцi».

– Звiдки воно?

– Один британський вояк зайшов занадто далеко пiд час його допиту, як менi сказали.

– Тодi вам знадобиться нова людина у вашiй командi.


***

– Я нiколи ранiше не пив чаю у «Палм-кортi», – зiзнався Бьюкенен.

– Моя теща, Мейзi Голкомб, працювала в готелi «Роял», – пояснила Емма. – Але в тi часи вона не пускала Гаррi або мене туди. «Це непрофесiйно», – казала вона.

– Ще одна жiнка, котра явно випередила свiй час, – зауважив Росс.

– Ви знаете лише половину, – сказала Емма, – але я збережу Мейзi на наступний раз. Насамперед маю вибачитися за те, що не стала розмовляти з вами пiд час обiду або принаймнi доки Фiшер мiг пiдслуховувати.

– Ви ж не пiдозрюете, що вiн мае щось спiльне з нашими клопотами?

– Не напряму. До сьогоднiшнього ранку я навiть припускала, що вiн, можливо, почав життя з чистого аркуша.

– На мою думку, бiльш лояльного колеги на зборах ради директорiв ще не було…

– Згодна. Та лише цього ранку я дiзналася, кому вiн вiрний насправдi.

– Не розумiю… – визнав Росс.

– Пригадуете, як наприкiнцi зустрiчi ви попросили мене на кiлька слiв, але менi довелося вийти?

– Ще б пак, але як це стосуеться Фiшера?

– Я подалася за ним i виявила, що вiн iздив телефонувати.

– Те саме, без сумнiву, зробили один чи двое iнших директорiв.

– Звiсно, але скористалися телефонами в примiщеннi. Натомiсть Фiшер вийшов з будiвлi, поiхав у напрямку докiв, аби зателефонувати з телефонноi будки бiля пабу, який називаеться «Лорд Нельсон».

– Не можу сказати, що знаю, де це.

– Тому, мабуть, вiн його i вибрав. Дзвiнок зайняв менше двох хвилин, i вiн ще встиг на обiд у будинку правлiння, перш нiж хтось помiтив його вiдсутнiсть.

– Цiкаво, чому вiн вважав за потрiбне приховувати, до кого телефонуе?

– Бо вирiшив, що те, що сказав адмiрал, слiд негайно повiдомити своему покровителю, i вiн не мiг ризикувати, щоб його хтось почув.

– Ви ж не вiрите, що Фiшер якимось чином пов’язаний iз ІРА?

– Фiшер – нi, а от дон Педро Мартiнес – так.

– Хто такий дон Педро?

– Гадаю, що настав час розповiсти вам про чоловiка, якого представляе майор Фiшер, про те, як мiй син Себастьян iз ним познайомився, i про значення скульптури Родена пiд назвою «Мислитель». Тодi ви зрозумiете, з ким ми маемо справу.


***

Пiзнiше того вечора трое чоловiкiв сiли на пором у Гейшемi до Белфаста. Один мав при собi торбу, другий – течку, а третiй нiчого не мав. Вони не були друзями й навiть знайомими. Насправдi ж iх поеднали лише iхнi професiйнi навички та переконання.

Подорож до Белфаста зазвичай займала близько восьми годин, i за цей час бiльшiсть пасажирiв намагалися трохи поспати; але не цi трое. Вони подалися до бару, замовили три пiнти «Гiннесса», одну з небагатьох спiльних речей для них, i зайняли мiсця на горiшнiй палубi.

Трiйця дiйшла згоди, що найкращий час для виконання роботи – близько третьоi години ночi, коли бiльшiсть iнших пасажирiв спатимуть, захмелiють або будуть занадто виснаженi, щоб реагувати. Призначеноi години один iз них вiддiлився вiд гурту, перелiз через ланцюг iз попереджувальною табличкою «Тiльки для членiв команди» й безгучно спустився трапом до вантажноi палуби. Вiн опинився в оточеннi великих дерев’яних скринь, i йому було неважко знайти тi чотири, якi шукав. Зрештою, вони були чiтко позначенi логотипом «Гарланд i Вольф». За допомогою обценькiв вiн повисмикував усi цвяхи з чотирьох скринь, iх було аж сто шiстнадцять. За сорок хвилин вiн знову приеднався до своiх супутникiв i повiдомив iм, що все готово. Без жодного слова двое його колег пробралися на вантажну палубу.

Кремезнiший iз двох чоловiкiв, з вухами, як цвiтна капуста, та зламаним носом, котрий виглядав, як боксер у важкiй вазi на пенсii, яким, можливо, й був, повитягував цвяхи з першоi скринi, позривав iз неi дерев’янi рейки й оголив електричну панель, що складалася зi сотень дротiв iз червоним, зеленим i синiм покриттям. Прилад призначався для капiтанського мостика «Бекiнгема» i був спроектований так, аби капiтан мав змогу пiдтримувати зв’язок iз будь-якою частиною корабля – вiд машинного вiддiлення до камбуза. Групi висококласних iнженерiв-електрикiв знадобилося п’ять мiсяцiв, аби збудувати цей чудовий пристрiй. А щоб його знищити, вистачило одного молодого аспiранта з Королiвського унiверситету в Белфастi зi ступенем кандидата фiзико-математичних наук, обценькiв i двадцять сiм хвилин. Зловмисник зупинився, щоб помилуватися справою своiх рук, але лише на мить, а потiм засунув рейки по боках скринi на старе мiсце. Перевiривши, чи вони досi самi на палубi, узявся за другу скриню.

Там лежали два бронзових гвинти, якi з любов’ю виготовила команда майстрiв у Даремi. Робота тривала шiсть тижнiв, i творцi справедливо пишалися результатом. Аспiрант вiдкрив свою течку, вийняв звiдти пляшку з азотною кислотою, вiдкрутив корок i повiльно налив умiст у пази гвинтiв. Коли пiзнiше того ранку зняли обшивку, гвинти виглядали так, нiби iм шлях на склад металобрухту, а не на корабель.

Умiст третьоi скринi – те, на що молодий кандидат наук давно чекав iз нетерпiнням, i коли його колега, граючи м’язами, нахилився вбiк, щоб продемонструвати приз, вiн не був розчарований. Навiгацiйний комп’ютер «Ролекс» був пiонером у цiй царинi, про нього публiкували iнформацiю в усiх рекламних матерiалах Беррiнгтонiв, пояснюючи потенцiйним пасажирам, чому, коли йдеться про безпеку, варто вiдмовитися вiд усiх iнших на користь «Бекiнгема». Знадобилося лише дванадцять хвилин, аби перетворити унiкальний прилад на непотрiб.

В останнiй скринi лежало чудове стерно з дуба та мiдi, виготовлене в Дорсетi, стояти за яким вважав би за честь будь-який капiтан. Молодик усмiхнувся. Позаяк час спливав i стерно вже не могло служити якiйсь метi, тож вiн покинув його в усiй красi.

Пiсля того як його колега привiв до ладу останню дерев’яну планку, зловмисники повернулися на горiшню палубу. Якби якийсь невдаха випадково побачив ii упродовж минулоi години, вiн би дiзнався, чому колишнього боксера прозвали Кiстколам.

Щойно вони повернулися, iхнiй колега вирушив униз вiнтовим трапом. Часу в нього було обмаль. За допомогою молотка вiн обережно забив кожен iз ста шiстнадцяти цвяхiв на мiсце. Працював над останньою скринею, коли почув два низьких гудки корабля.

Коли пором пришвартувався бiля причалу Донегал у Белфастi, трое чоловiкiв зiйшли на берег iз п’ятнадцятихвилинним iнтервалом, досi не знаючи iмен один одного й не маючи жодного намiру зустрiтися знову.


11

– Дозвольте запевнити, майоре, що немае таких обставин, за яких я мiг би розглянути спiвпрацю з ІРА, – заявив дон Педро. – Бо вони – не що iнше, як зграя вбивць, i чим ранiше iх замкнуть до в’язницi на Крамлiн-роуд, тим краще буде для нас усiх.

– Радий це чути, – вiдповiв Фiшер, – бо, якщо дiзнаюся, що ви маете справи з цими злочинцями за моею спиною, то буду змушений негайно ж подати у вiдставку.

– Це останне, чого я прагну вiд вас, – запротестував Мартiнес. – Не забувайте, що я бачу вас наступним головою правлiння компанii Беррiнгтонiв, i, можливо, це не надто вiддалена перспектива.

– Але Бьюкенен не мае планiв пiти на пенсiю найближчим часом.

– Може статися так, що вiн схоче зробити це швидше, нiж планував.

– Навiщо йому це робити, коли вiн щойно затiяв найбiльшу iнвестицiйну програму в iсторii компанii?

– Або найбiльшу невдачу. Адже якщо ця iнвестицiя виявиться провальною, пiсля того як вiн поставив усю свою репутацiю на кiн, щоб отримати пiдтримку ради директорiв, винуватити стануть не когось iншого, а саме того, хто це запропонував. Натомiсть сiм’я Беррiнгтонiв була проти цiеi iдеi вiд самого початку.

– Можливо. Але ситуацiя мае дуже серйозно погiршитись, аби вiн задумався про вiдставку.

– Куди ж iще погiршитись? – Мартiнес передав йому примiрник «Дейлi Телеграф».

Фiшер поглянув на заголовок па першiй шпальтi: полiцiя вважае, що за диверсiею на гейшемському поромi стоiть ІРА.

– Тож будiвництво «Бекiнгема» затримаеться ще на пiв року. І не забувайте, що це все вiдбуваеться за керiвництва Бьюкенена. Що iще мае пiти не так, аби вiн переглянув свою позицiю? Можу лише сказати: якщо цiна акцiй падатиме й надалi, його звiльнять iще до того, як вiн подасть у вiдставку сам. Тож вам треба серйозно задуматися над тим, аби зайняти його мiсце. Можливо, ще однiеi такоi можливостi не буде.

– Навiть якщо Бьюкенен пiде у вiдставку, очевидним вибором його замiни стала б панi Клiфтон. Їi родина заснувала компанiю, вони все ще володiють двадцятьма двома вiдсотками акцiй, до того ж ii обожнюють усi колеги-директори.

– Не сумнiваюся, що вона улюбленка, але, як вiдомо, фаворити потрапляють на амбразуру. Тож пропоную вам вiддано пiдтримувати теперiшнього голову правлiння, адже його голос може стати вирiшальним при голосуваннi.

Мартiнес пiднявся зi свого крiсла.

– Даруйте, що покидаю вас, але менi призначили зустрiч у банку для обговорення саме цiеi теми. Зателефонуйте менi ввечерi. До того часу я можу отримати цiкавi новини для вас.


***

Щойно Мартiнес зайняв задне сидiння у своему «роллс-ройсi», той влився у вранiшнiй дорожнiй рух.

– Доброго ранку, Кевiне, – привiтався вiн iз водiем. – Вашi хлопцi виконали чудову роботу на гейшемському поромi. Менi б хотiлося побачити iхнi обличчя, коли в «Гарландi та Вольфi» вiдкриють цi скринi. Що iще ви запланували?

– Нiчого, доки не заплатите сто тисяч, що нам заборгували.

– Я займуся цим сьогоднi вранцi. До речi, це одна з причин моiх вiдвiдин банку.

– Радий це чути, – схвалив Реффертi. – Адже було б неприемно втрачати ще одного зi своiх синiв так скоро пiсля нещасного випадку з Бруно.

– Не смiй менi погрожувати! – заволав Мартiнес.

– Це була не погроза, – заперечив водiй, зупинившись на наступному свiтлофорi. – І тiльки тому, що ви менi подобаетесь, я дозволив би вам вибрати, кому з ваших синiв подарують шанс залишитися живим.

Мартiнес упав назад на сидiння i не розтуляв бiльше рота, поки автiвка нарештi не зупинилася бiля банку «Мiдленд» у Сент-Джеймсi.

Щоразу, коли Мартiнес пiдiймався сходами будь-якоi фiнансовоi установи, його охоплювало вiдчуття, що вiн переходить в iнший свiт, в якому вiн почуваеться чужим. Вiн уже намiрився узятися за клямку дверей, як тi вiдчинилися i йому назустрiч ступив якийсь молодик.

– Доброго ранку, пане Мартiнес. Пан Ледберi з нетерпiнням очiкуе зустрiчi з вами.

І без жодного iншого слова повiв одного з найцiннiших клiентiв банку просто до кабiнету управителя.

– Доброго ранку, Мартiнесе, – привiтався службовець, коли зайшов дон Педро. – Яка гарна погода як на цю пору року.

Мартiнесу знадобився якийсь час, аби прийняти те, що коли англiйцi уникають слова «пан» i звертаються до тебе лише на прiзвище, то насправдi це комплiмент, оскiльки тодi ставляться до тебе, як до рiвнi. Але про те, що тебе вважають приятелем, ти дiзнаешся лише тодi, коли тебе назвуть по iменi.

– Доброго ранку, Ледберi, – вiдгукнувся Мартiнес, хоча й досi не знав, чи слiд пiдтримувати улюблену англiйцями тему про погоду.

– Чи можу запропонувати вам кави?

– Нi, дякую. У мене ще зустрiч о дванадцятiй.

– Звiсно. Ми, як ви й наказували, продовжували купувати акцii Беррiнгтонiв, як тiльки вони з’являлися на ринку. Ви вже, мабуть, знаете, що ми отримали двадцять два з половиною вiдсотки акцiй цiеi компанii, тож ви маете право призначити ще двох директорiв, котрi можуть скласти компанiю майору Фiшеру. Однак наголошую: якщо ваш пакет акцiй збiльшиться до двадцяти п’яти вiдсоткiв, то банк буде змушений повiдомити бiржу про те, що ви маете намiр перейти до поглинання всiеi компанii.

– Це останне, що я хочу зробити, – заперечив Мартiнес. – Двадцяти двох з половиною вiдсоткiв цiлком достатньо для реалiзацii моеi мети.

– Чудово, тодi менi потрiбнi лише iмена двох нових директорiв, яких ви вирiшили призначити в правлiння компанii Беррiнгтонiв.

Мартiнес вийняв конверт iз внутрiшньоi кишенi й передав його керiвнику банку. Ледберi вiдкрив його, видобув звiдти бланк номiнацii та прочитав iмена. Хоча й був здивований, то цього не показав, а лише мовив:

– Як ваш банкiр, хочу додати, що сподiваюся, що невдачi, якi пережили Беррiнгтони нещодавно, не стануть проблемою для вас у довготермiновiй перспективi.

– Я зроду не був бiльше впевненим у майбутньому цiеi компанii.

– Приемно це чути, позаяк купiвля такоi великоi кiлькостi акцiй значно збiднила ваш капiтал. Залишаеться сподiватися, що цiна на них не впаде.

– Гадаю, що незабаром компанiя зробить оголошення, яке мае сподобатися й акцiонерам, i Сiтi.

– Це справдi гарна новина. Чи можу я iще щось зробити для вас зараз?

– Авжеж, – сказав Мартiнес. – Я хотiв би, щоб ви переказали на один рахунок у Цюрiху сто тисяч фунтiв.


***

– На жаль, я змушений повiдомити правлiння про свое рiшення пiти у вiдставку з посади голови ради директорiв.

Першою реакцiею колег Росса Бьюкенена були шок i недовiра, пiсля чого швидко вибухнув майже загальний протест. Лише один директор мовчав: единий, хто не був здивований цiею заявою. Стало зрозумiло, що майже нiхто з членiв правлiння не хотiв, аби Бьюкенен звiльнявся. Останнiй зачекав, коли всi заспокояться, а тодi продовжив.

– Мене приемно вразила ваша прихильнiсть, але мiй обов’язок повiдомити вам, що основний держатель акцiй дав менi зрозумiти, що я бiльше не користуюся його довiрою, – сказав вiн, пiдкресливши слово «його». – Вiн нагадав менi, й цiлком справедливо, що я застосував усю свою владу для затвердження плану спорудження «Бекiнгема», що, на його думку, виявилося недобросовiсним, а в найгiршому випадку – безвiдповiдальним вчинком. Першi два термiни будiвництва ми вже зiрвали, а нашi витрати на сьогоднi перевищують бюджет на вiсiмнадцять вiдсоткiв.

– Тим бiльше причин, аби ви залишилися бiля стерна, – зауважив адмiрал. – Капiтан мае останнiм покидати тонучий корабель.

– У цьому випадку вважаю, що покинути корабель буде найкращим рiшенням, адмiрале, – заперечив Бьюкенен.

Одна-двi голови схилилися, й Емма зi страхом вiдчула, що iй нiчого сказати, щоб змусити Бьюкенена передумати.

– Як пiдказуе мiй досвiд, – правив вiн далi, – коли виникають такi обставини, як тi, з якими ми зараз стикаемось, Сiтi шукае нове керiвництво, щоб розв’язати проблему швидко й ефективно.

Росс поглянув на своiх колег i додав:

– Й не думаю, що вам доведеться шукати кандидатуру на мое мiсце поза нашим колективом.

– Можливо, якщо ми призначимо панi Клiфтон та майора Фiшера двома заступниками голови, – запропонував Енскотт, – це могло б заспокоiти нерви наших хазяiв, якi сидять у Сiтi.

– Боюся, Енскотте, що вони визнають це тимчасовим компромiсом. Якщо в майбутньому Беррiнгтонам доведеться позичити якiсь грошовi кошти, то ваш новий голова повинен iти до банкiв не з шапкою в руцi, а з довiрою – найважливiшим словом у лексиконi Сiтi.

– Чи допоможе це справi, Россе, – Емма вперше звернулася до голови на iм’я пiд час засiдання правлiння, – якщо я чiтко дам зрозумiти, що вся моя родина повнiстю пiдтримуе ваше керiвництво i бажае, щоб ви лишилися на своiй посадi?

– Я, звiсно, був би цим зворушений, але Сiтi не змiнить свого рiшення i вважатиме це не бiльш нiж жестом. Хоча особисто, Еммо, я дуже вдячний вам за вашу пiдтримку.

– І завжди можете розраховувати на мою пiдтримку, – докинув Фiшер. – Я буду з вами до кiнця.

– У цьому й проблема, майоре. Якщо я не пiду, то, можливо, настане кiнець, кiнець цiеi видатноi компанii, яку ми знаемо, а це не те, з чим я мiг би жити.

Голова правлiння окинув поглядом стiл, чи не схоче ще хтось висловити свою думку, але всi присутнi, здавалося, змирилися, що жереб кинуто.

– Сьогоднi о п’ятiй годинi, пiсля закриття фондовоi бiржi, я оголошу, що з особистих причин подав у вiдставку з посади голови ради директорiв «Судноплавноi компанii Беррiнгтонiв». Однак iз вашоi згоди залишатимусь керувати поточними справами компанii, поки не оберуть нового голову.

Нiхто не заперечив. Збори закiнчилися за кiлька хвилин, й Емма не здивувалася, коли побачила, як Фiшер шпарко покидае залу засiдань. Вiн повернувся за двадцять хвилин, аби приеднатися до своiх колег за обiдом.


***

– Вам доведеться викласти один козир, – сказав Мартiнес, коли Фiшер розповiв йому подробицi того, що сталося на засiданнi ради директорiв.

– Що це за козир?

– Ви чоловiк, а в цiй краiнi немае жодноi публiчно зареестрованоi компанii, яку б очолювала жiнка. Насправдi мало хто мае жiнку навiть у складi правлiння.

– Емма Клiфтон звикла ламати стереотипи, – нагадав йому Фiшер.

– Можливо, але чи зможете згадати когось iз ваших колег-директорiв, хто, можливо, не змiг би сприйняти iдею призначити головою жiнку?

– Нi, але…

– Але що?

– Я знаю, що Ноулз та Енскотт голосували проти того, щоб допускати жiнок до гольф-клубу «Роял вайверн» у днi проведення матчiв.

– Тодi натякнiть iм, як ви захоплюетесь iхньою принциповою позицiею i що зробили б те саме, якби були членом клубу.

– Вже е, – повiдомив майор.

– Тодi цi два голоси маемо в кишенi. А як бути з адмiралом? Зрештою, вiн холостяк.

– Можливо. Пригадую, що вiн утримався, коли кандидатуру Емми вперше внесли у список членiв правлiння.

– Імовiрний третiй голос.

– Але навiть якби вони мене пiдтримали, це все ж лише три голоси, а я впевнений, що iншi четверо директорiв пiдтримають панi Клiфтон.

– Не забувайте, що я призначу ще двох директорiв за день до того, як вiдбудуться збори. Це дасть вам шiсть голосiв, а цього бiльш нiж достатньо, щоб схилити шальки терезiв на вашу користь.

– Якщо тiльки Беррiнгтони не займуть усi iншi мiсця в правлiннi. Тодi менi все одно знадобиться ще один голос, аби бути певним у перемозi, адже якщо голоси розподiляться порiвну, я впевнений, що Бьюкенен вiддасть свiй голос панi Клiфтон.

– Тодi нам знадобиться знайти ще одного директора до наступного четверга.

Запала пауза, обое чоловiкiв замовкли, аж поки Мартiнес не сказав:

– Чи можете згадати когось, хто мае трохи зайвоi готiвки, враховуючи, якi дешевi акцii зараз, i хто б за жодних обставин не хотiв, аби панi Клiфтон стала наступним головою ради директорiв компанii Беррiнгтонiв?

– Можу, – без вагань вiдповiв Фiшер. – Я знаю людину, яка ненавидить Емму Клiфтон навiть бiльше за вас, а iй нещодавно присудили купу грошей за розлучення.


12

– Доброго ранку, – привiтався Росс Бьюкенен, – i ласкаво просимо на нашi позачерговi загальнi збори. До порядку денного входить лише один пункт, а саме: призначення нового голови правлiння «Судноплавноi компанii Беррiнгтонiв». Я хотiв би вiдкрити його заявою, якою честю було для мене працювати на посадi вашого голови впродовж останнiх п’яти рокiв i як менi сумно покидати цю посаду. Однак через причини, якi менi не треба знову називати, вважаю, що зараз пiдхожий час, щоб вiдiйти й дозволити iншому зайняти мое мiсце.

– Моя найбiльша вiдповiдальнiсть, – продовжив вiн, – полягае в тому, щоб представити тих акцiонерiв, якi приедналися до нас сьогоднi, але мають право голосувати на цих зборах, як зазначено в статутi компанii. Один-двое з тих, хто сидить за цим столом, вже добре знайомi правлiнню, iншi, можливо, нi. Праворуч вiд мене сидить пан Девiд Дiксон, генеральний директор компанii, а лiворуч – пан Фiлiп Вебстер, секретар компанii. Ще лiворуч – пан Майкл Керрiк, наш фiнансовий директор. Поруч iз ним сидить контр-адмiрал Саммерс, за ним – панi Клiфтон, пан Енскотт, пан Ноулз, майор Фiшер i пан Доббс, усi е незалежними директорами. Сьогоднi до них приеднуються особи або представники компанiй, якi мають великий пакет акцiй у Беррiнгтонiв, зокрема й пан Пiтер Мейнард i панi Алекс Фiшер. Обидвi кандидатури висунутi майором Фiшером, позаяк вiн зараз представляе двадцять два з половиною вiдсотки акцiй компанii.

Мейнард зблиснув посмiшкою, а Сьюзен Фiшер схилила голову й зашарiлася, коли всi поглянули на неi.

– Родину Беррiнгтонiв та iхнi двадцять два вiдсотки представляють сер Джайлз Беррiнгтон, член Кабiнету Мiнiстрiв i член парламенту, та його сестра, доктор Грейс Беррiнгтон. Присутнiсть двох iнших осiб тут – юридична вимога. Це – ледi Вiрджинiя Фенвiк… – (Вiрджинiя погладила Фiшера по спинi, не залишаючи нi в кого сумнiвiв, кому належить ii пiдтримка.) —…i, – голова звiрився зi своiми нотатками, – пан Седрик Гардкасл, котрий представляе банк «Фартiнгс» i мае сiм iз половиною вiдсоткiв акцiй компанii.

Усi за столом обернулися, щоб поглянути на чоловiка, якого нiхто з них не знав. Банкiр був одягнений у сiрий костюм-трiйку, бiлу сорочку та не першоi свiжостi синю шовкову краватку. На зрiст був не вищим за п’ять футiв i майже цiлком голомозим, за винятком тонкого пiвкола сивого волосся, що ледве сягало вух. Оскiльки носив товстi скельця в роговiй оправi, здогадатися про його вiк було майже неможливо. П’ятдесят? Шiстдесят? Може, навiть сiмдесят? Пан Гардкасл зняв окуляри, щоб показати всiм сталево-сiрi очi, й Емма впевнилася, що вже бачила його ранiше, але не могла пригадати, де саме.

– Доброго ранку, пане голово, – це все, що почули вiд банкiра, хоча цi чотири слова виказали, з якого графства вiн прибув.

– Тодi перейдiмо до справи, – вiв далi Бьюкенен. – До шостоi години вчорашнього вечора два кандидати дозволили висунути своi iмена як потенцiйних голiв правлiння: панi Емма Клiфтон, кандидатуру якоi запропонував депутат парламенту сер Джайлз Беррiнгтон i пiдтримала доктор Грейс Беррiнгтон, i майор Алекс Фiшер, кандидатуру якого запропонував пан Енскотт i пiдтримав пан Ноулс. Тепер обидва кандидати звернуться до ради директорiв з доповiдями, як вони бачать майбутне компанii. Запрошую майора Фiшера виступити першим.

Фiшер не зрушив зi свого мiсця.

– Вважаю, що було б ввiчливо дозволити ледi виступити першою, – сказав вiн Еммi iз теплою усмiшкою.

– Дуже люб’язно з вашого боку, майоре, – вiдрубала Емма, – але я iз задоволенням пристану на рiшення голови, щоб дозволити вам виступати першим.

Фiшер, здавалося, трохи розгубився, але швидко опанував себе. Вiн поскладав своi папiрцi, пiдвiвся зi свого мiсця, повiльно обвiв поглядом усiх, хто сидiв за столом, а тодi мовив:

– Пане голово, члени ради директорiв. Вважаю вже великим привiлеем вважатися кандидатом на посаду голови правлiння «Судноплавноi компанii Беррiнгтонiв». Як народжений i вихований у Бристолi, я все свое життя знав про цю чудову компанiю, ii iсторiю, традицii, а також про ii репутацiю, що стала частиною великоi спадщини Бристоля. Сер Джошуа Беррiнгтон був легендарною постаттю, а сер Волтер, котрого я мав честь знати особисто, – Емма виглядала здивованою, адже стикнутися з ii дiдусем у школi десь iз тридцять рокiв тому не означало «знати особисто», – зробив цю компанiю вiдкритою та створив iй репутацiю одного з провiдних судноплавних пiдприемств не лише в цiй краiнi, а й у всьому свiтi. На жаль, зараз це вже не так, почасти тому, що сер Г’юго, син сера Волтера, просто вирiшив знищити цi досягнення, i хоча наш теперiшнiй голова зробив багато для вiдновлення репутацii фiрми, низка останнiх подiй, а не його праця, призвела до втрати довiри наших акцiонерiв. Отже, моi колеги-директори, ви повиннi сьогоднi вирiшити, – Фiшер ще раз окинув поглядом стiл, – хто найкраще надаеться для вирiшення цiеi кризи довiри. З огляду на обставини, вважаю, що необхiдно пiдтвердити своi повноваження, коли йтиметься про протистояння. Я служив своiй краiнi молодим лейтенантом у Тобруку, яку Монтгомерi описав як одну з найкривавiших баталiй в iсторii. Менi пощастило вижити в атацi, за яку мене нагородили просто на полi бою.

Джайлз сховав обличчя в долонях. Вiн мiг би iз задоволенням розповiсти правлiнню, що сталося насправдi пiд Тобруком, коли ворог з’явився на обрii, але знав, що це не допоможе його сестрi.

– Наступною моею битвою було протистояння серу Джайлзу Беррiнгтону як кандидата вiд консерваторiв на останнiх загальних виборах, – продовжив Фiшер, пiдкреслюючи слово «консерваторiв», оскiльки вважав, що, за винятком Джайлза, всi iншi за цим столом голосували за лейбористiв, «за безпечне майбутне Бристольських докiв», програвши лише жменю голосiв, i то аж пiсля трьох перерахункiв. Цього разу вiн удостоiв Джайлза посмiшкою.

Джайлзу хотiлося пiдскочити i стерти цю посмiшку з фiзii Фiшера, але вiн якось зумiв стриматися.

– Тож гадаю, що можу сказати з певним переконанням, що пережив i трiумф, i катастрофу, i, цитуючи Кiплiнга, ставився до цих двох самозванцiв однаково[15 - Йдеться про вiрш «Якщо» Редьярда Кiплiнга (1865–1936).].

– А тепер, – правив вiн далi, – дозвольте торкнутися певних проблем, iз якими стикаеться наша славетна компанiя зараз. Я пiдкреслю: трохи бiльше року тому ми ухвалили важливе рiшення, i хочу нагадати правлiнню, що тодi я повнiстю пiдтримав пропозицiю голови правлiння щодо будiвництва «Бекiнгема». Однак з того часу сталася цiла низка справжнiх катастроф – як несподiваних, так i тих, якi ми мали передбачити, що змусило нас вiдстати вiд нашого графiка. У результатi, вперше в iсторii компанii нам довелося розглянути можливiсть звернутися до банкiв за кредитом, аби допомогти пережити цi неспокiйнi часи. Якби мене обрали головою, дозвольте поiнформувати вас про три змiни, якi я запровадив би негайно. По-перше, я б запросив панi Клiфтон на посаду свого заступника, щоб у Сiтi не сумнiвалися, що родина Беррiнгтонiв, якi ранiше, пов’язуе свое майбутне з компанiею, як це було вже понад столiття.

З-за столу пролунало кiлька «Слухайте, почуйте», i Фiшер усмiхнувся Еммi вдруге, вiдколи приеднався до ради директорiв. Джайлз змушений був оцiнити нахабство майора, адже Емма нiколи не поверне йому комплiмент, оскiльки вважае, що це саме Фiшер вiдповiдальний за теперiшнi негаразди в компанii, i вона, безумовно, нiколи не погодиться працювати його заступницею.

– По-друге, – не вмовкав Фiшер, – завтра вранцi я полетiв би до Белфаста, щоб зустрiтися iз сером Фредерiком Реббеком, головою компанii «Гарланд i Вольф», i розпочав би перемовини про перепiдписання нашого контракту, зазначивши, що його компанiя вперто вiдмовляеться брати на себе вiдповiдальнiсть за будь-який iз нещасних випадкiв, якi мали мiсце пiд час спорудження «Бекiнгема». По-трете, я найняв би охоронну компанiю для супроводу будь-якого обладнання, яке вiд iменi Беррiнгтонiв надсилають до Белфаста, щоб акт диверсii, як той, що вiдбувся на гейшемському поромi, бiльше нiколи не повторився. Водночас я забезпечив би новi страховi полiси, в яких не було б сторiнок про штрафнi санкцii, викладенi дуже дрiбним шрифтом. Нарештi, додам: якщо менi пощастить стати вашим головою, я розпочну роботу вже сьогоднi вдень i не буду вiдпочивати, доки «Бекiнгем» не вийде у вiдкрите море й не почне доводити свою рентабельнiсть.

Фiшер сiв на свое мiсце у супроводi оплескiв, посмiшок i схвальних кивкiв. Ще до того як аплодисменти вщухли, Емма збагнула, що припустилася тактичноi помилки, дозволивши своему опонентовi виступати першим. Вiн виклав бiльшiсть пунктiв, якi мала намiр висунути вона, i тепер це виглядатиме так, нiби вона у кращому випадку погоджуеться з ним, а в гiршому – взагалi не мае власних iдей. Емма добре пам’ятала, як Джайлз принизив цього чоловiка у Колстон-холi пiд час останньоi виборчоi кампанii. Але сьогоднi вранцi у Беррiнгтон-гаусi з’явився цiлком iнший чоловiк, i один погляд на Джайлза пiдтвердив Еммi, що його також заскочили зненацька.

– Панi Клiфтон, – сказав голова. – Можливо, ви хочете подiлитися своiми iдеями з правлiнням?

Емма рiшуче пiдвелася, коли Грейс показала iй великий палець, змусивши почуватися невiльницею-християнкою, яку намiряються кинути левам.

– Пане голово, дозвольте менi розпочати з того, що в моiй особi ви бачите кандидата мимоволi, бо якби я мала вибiр, ви б залишилися головою цiеi компанii. Тiльки тодi, коли ви вирiшили, що у вас немае iншоi альтернативи, нiж вiдмовитися вiд посади, я задумалася, чи не зайняти менi ваше мiсце i продовжити давню традицiю довгого ототожнення моеi родини з цiею компанiею. Спочатку я хотiла б дати вiдсiч деяким членам ради директорiв, якi вважають моiм найбiльшим недолiком мою стать.

Це зауваження викликало вибух смiху, у декого – нервового, хоча Сьюзен Фiшер посмiхнулася iз спiвчуттям.

– Я страждаю, – продовжувала Емма, – вiд того, що е жiнкою у свiтi чоловiкiв, i, вiдверто кажучи, нiчого не можу iз цим вдiяти. Дуже цiную, що правлiнню вистачило мужностi, аби висунути кандидатуру жiнки на посаду голови компанii Беррiнгтонiв, особливо в таких складних обставинах, в яких ми зараз опинилися. Але смiливiсть i новаторство – саме те, що потрiбно нашiй компанii зараз. Наша компанiя стоiть на перехрестi, i кого б ви не обрали сьогоднi, йому доведеться вирiшувати, яким шляхом iти. Як ви знаете, коли правлiння торiк прийняло рiшення продовжувати будiвництво «Бекiнгема», я виступила проти цiеi iдеi та проголосувала вiдповiдно. Тож буде справедливим повiдомити правлiнню свою нинiшню точку зору. На мою думку, ми не можемо розглядати можливостi повернення назад, оскiльки це призведе до приниження, а можливо, й навiть забуття для нашоi компанii. Рада прийняла свое рiшення добросовiсно, i ми зобов’язанi перед своiми акцiонерами не вiдступати, звинувачуючи iнших, а, навпаки, робити все вiд нас залежне, щоб надолужити час i забезпечити нам успiх у довготермiновiй перспективi.

Емма поглянула на текст доповiдi, в якiй повторювалося майже все, що вже сказав ii суперник. Вона сподiвалася, що ii природний ентузiазм та енергiйнiсть здолають той факт, що ii колеги чують тi самi iдеi та думки, озвученi вдруге.

Але коли Емма дiйшла до останнього рядка своеi промови, то вiдчула, як зацiкавлення директорiв спадае. Джайлз напередоднi попередив ii, що цього дня може трапитися щось несподiване, й це сталося. Фiшер розпочав свою гру.

– Чи можу я доповнити своi зауваження, пане голово, думкою, що було б великим привiлеем дозволити панi Беррiнгтон приеднатися до ii знаменитих пращурiв та очолити раду, особливо в час, коли компанiя стикаеться з такими реальними труднощами. Знаю, що з вашою допомогою ми зможемо подолати цi труднощi й вiдновити гарне iм’я Беррiнгтонiв, iхню репутацiю та фiнансову непохитнiсть.

Емма сiла з вiдчуттям, що з ii доповiдi можна було б виснувати: «Ти могла б i краще». Вона просто сподiвалася, що Джайлз мав рацiю у другому пунктi. Майже всi за цим столом вирiшили, як будуть голосувати, ще задовго до того, як цi збори оголосили вiд- критими.

Пiсля того як виступили обидва кандидати, настала черга членiв ради директорiв висловити свою думку. Бiльшiсть iз них хотiла сказати свое слово, але не надто багато розумiння чи оригiнальностi прозвучало упродовж наступноi години. І, незважаючи на те, що Емма вiдмовилася вiдповiсти на запитання «Чи призначили б ви майора Фiшера своiм заступником?», вона все ж вiдчула, що думки роздiлилися приблизно порiвну. Так було, доки не озвалася ледi Вiрджинiя.

– Я хочу висловити лише одне свое спостереження, пане голово, – завуркотiла вона, клiпаючи вiями. – Не вiрю, що жiнок створили для того, щоб очолювати компанii, ставати профспiлковими лiдерами, будувати комфортабельнi лайнери або змушувати займати величезнi суми грошей у банкiрiв лондонського Сiтi. Позаяк я захоплююсь панi Клiфтон i всiм, чого вона досягла, все ж буду пiдтримувати майора Фiшера i лише сподiваюся, що вона прийме щедру пропозицiю майора стати його заступницею. Я прийшла сюди з вiдкритою душею, з бажанням обрати кандидатуру мiсiс Клiфтон, але, на жаль, вона не виправдала моiх очiкувань.

Емма мимохiдь захопилася стриманiстю Вiрджинii. Ця жiнка добре вивчила кожне слово свого сценарiю задовго до того, як увiйшла до цiеi кiмнати, вiдпрацювавши навiть драматичнi паузи, й iй якось вдалося створити враження, що вона зроду не мала намiру втручатися до останньоi митi, та iй не залишили iншого вибору, нiж зробити кiлька зауважень. Емма могла лише дивуватися, скiлькох iз тих, хто сидiв за столом, одурили. За винятком, ясна рiч, Джайлза, котрий виглядав так, нiби якби мiг, то власноруч задушив би свою колишню дружину.

Лише двое людей не виступали до того часу, коли ледi Вiрджинiя зайняла свое мiсце. Голова, ввiчливий як нiколи, сказав:

– Перш нiж оголосити початок голосування, було б цiкаво, чи не хотiли б панi Фiшер або пан Гардкасл висловити свою думку?

– Нi, дякую, пане голово, – поквапилася вiдповiсти Сьюзен Фiшер.

Голова поглянув у бiк пана Гардкасла.

– Спасибi, пане голово, – подякував Гардкасл, – я лише хочу сказати, що з величезним iнтересом вислухав усi виступи, зокрема, й тi, що стосуються двох кандидатiв, i що, як i ледi Вiрджинiя, вже вирiшив, кого саме пiдтримуватиму.

Фiшер усмiхнувся йоркширцю.

– Дякую, пане Гардкасл, – видихнув голова. – Якщо бiльше нiхто не хоче нiчого сказати, настае час, щоб члени ради директорiв вiддали своi голоси.

Вiн на мить замовк, але нiхто не озивався.

– Тепер секретар компанii по черзi буде називати кожне iм’я. Будь ласка, повiдомте йому, якого кандидата пiдтримуете.

– Почну з виконавчих директорiв, – сказав Вебстер, – перш нiж запросити вiддати своi голоси решту членiв ради. Пане Бьюкенен?

– Я не буду пiдтримувати жодного кандидата, – заявив Бьюкенен. – Однак якщо результат голосування зрiвняеться, я, бо це прерогатива голови, вiддам свiй голос на користь того, кого вважатиму кращим наступним головою.

Росс провiв кiлька безсонних ночей, борючись iз питанням, хто мае стати головою, i нарештi вирiшив на користь Емми. Але гучна промова Фiшера та доволi слабкий виступ Емми змусили його переглянути свою позицiю. Вiн усе ще не мiг змусити себе голосувати за Фiшера, тому вирiшив утриматися й дозволити прийняти рiшення колегам. Тим не менш, якщо голоси подiляться порiвну, йому доведеться, хай i неохоче, пiдтримати Фiшера.

Емма не могла приховати свого здивування й розчарування через рiшення Росса не голосувати. Фiшер усмiхнувся та перекреслив прiзвище голови, яке до цього часу було в колонцi «Клiфтон».

– Пане Дiксон?

– Панi Клiфтон, – без вагань сказав виконавчий директор.

– Пане Керрiк?

– Майор Фiшер, – повiдомив фiнансовий директор.

– Пане Енскотт?

– Майор Фiшер.

Емма була розчарована, але не здивована, бо знала, що це означае i що Ноулс голосуватиме проти неi.

– Сер Джайлз Беррiнгтон?





Конец ознакомительного фрагмента. Получить полную версию книги.


Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию (https://www.litres.ru/pages/biblio_book/?art=63937992) на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.



notes


Примечания





1


SAS – парашутно-десантнi вiйська особливого призначення Великоi Британii.




2


Його танцювала бiблiйна Саломiя.




3


Рой Лiхтенштейн (1923–1997) – американський художник, представник напрямку поп-арт.




4


Церква Святоi Маргарити – готичний храм на територii Вестмiнстерського абатства, що виходить фасадом на Парламентську площу в Лондонi.




5


Вiлкiнс Мiкобер – персонаж роману Чарлза Дiккенса «Життя Девiда Копперфiлда, розказане ним самим», котрий завжди зберiгае оптимiзм, незважаючи на бiднiсть.




6


Бiтер – група алкогольних напоiв, до якоi входять гiркi настоянки та деякi види вермутiв i лiкерiв.




7


Фраза пiдступного магрибинця з казки «Чарiвна лампа Аладдiна».




8


«Бристольський крем Гарвi» – торгова марка хересу.




9


12 серпня у Великiй Британii розпочинаеться сезон полювання на курiпок.




10


La Buena Noche (iсп.) – на добранiч.




11


Трампове судноплавство – нерегулярнi рейси морських кораблiв без чiткого розкладу, якi здiйснюють на основi угоди мiж судновласником i суб’ектом зовнiшньоекономiчноi дiяльностi.




12


«Гiллмен» – марка англiйських автомобiлiв, якi випускали у 1907–1979 рр.




13


Страйк «диких котiв» – акцiя, яку робiтники проводять без дозволу, пiдтримки або схвалення керiвництва профспiлки.




14


Мейо, буквально Тисова рiвнина – територiя на заходi Ірландii.




15


Йдеться про вiрш «Якщо» Редьярда Кiплiнга (1865–1936).



Если текст книги отсутствует, перейдите по ссылке

Возможные причины отсутствия книги:
1. Книга снята с продаж по просьбе правообладателя
2. Книга ещё не поступила в продажу и пока недоступна для чтения